Григорій Косинка

Закам’янiли постатi на стiнах; в хатi запанувала тиша i жах, i тiльки знадвору було чути, як шумiв дощ i трясло вiтром шибки: вiчне горе просилось у сiм’ю Штурми…»

Григорiй Михайлович в дитинствi був спостережливий та вразливий. Все, що бачив, все, що чув, не минало його уваги й знайшло вiдгук у творах.

* * *

«На порозi своеi кiмнати видатна артистка Марiя Заньковецька…

Зiбране у просту зачiску срiблясте волосся, блiде обличчя, привiтна усмiшка, проникливий погляд темних очей, струнка постать (не дивлячись на похилий вiк).

Коли Валер’ян Пiдмогильний назвав мое прiзвище, Марiя Костянтинiвна вiдповiла:

– Я знаю, ви так гарно читаете своi твори.

Такi слова великоi артистки приемно здивували мене, i я знiяковiв…

А через деякий час за ii проханням я вже читав новелу “На золотих богiв”. Пiсля того розпочалась бесiда. Я iй сказав:

– Жалкую, що не довелося побачити вас у ролi Олени з п’еси Кропивницького.

Марiя Костянтинiвна показала нам свое фото у ролi Олени (я пам’ятаю, у нас було таке фото з дарчим написом: “Григорiю Косинцi в однiй з найулюбленiших ролей.

М. Заньковецька”. На жаль, це фото втрачено).

Передивляючись ii фотографii у рiзних ролях, ми побачили ii в ролi циганки Ази з п’еси. М. Старицького. Валер’ян Петрович, жартуючи, запитав:

– Марiе Костянтинiвно, а майбутне ви навчилися тодi пророкувати?

– Нi, але я вiрю, що майбутне нашого народу буде прекрасне i щасливе».

У Марii Костянтинiвни був красивий голос, вона любила народнi пiснi i знала iх безлiч.

Марiя Костянтинiвна згадувала тi пiснi, що чула iх ще в дитинствi на Чернiгiвщинi, а Григорiй Михайлович переповiдав тi, що спiвають на Киiвщинi.

У груднi 1922 року вiдзначали 40-лiття сценiчноi дiяльностi Марii Заньковецькоi. З нагоди цього Григорiй Косинка написав твiр «Заквiтчаний сон» i присвятив його М. К. Заньковецькiй. Вiн розповiдав: «Починаеться оповiдання словами весiльноi пiснi, яку я почув того вечора вiд Марii Костянтинiвни: “Ой будеш ти, моя мати, тихо спати”. І назвав героiв свого твору Андрiем та Оленкою на спогад про одну з найулюбленiших п’ес Марii Заньковецькоi».

У цьому творi е згадка з Косинчиного дитинства: «Була у нас на селi кучерява дiвчина – “моя любов дитяча”. Коли мене “повернули” з Байкалу, ii вже не було. Через хлоп’ячу соромливiсть я не питав нiкого про ii долю».

Марiя Костянтинiвна зросла серед природи. Добре знала життя селян, сiльський побут, долю украiнськоi дiвчини та жiнки. Вона правдиво створювала образи на сценi.