Григорій Косинка

Тiльки тепер вiн привернув мою увагу, тiльки тепер я побачив поруч з ним речовий мiшок, на якому лежав вiйськовий кашкет з п’ятикутною зiркою. Я впiзнав у ньому людину, що сказала: “Пособи, браток”.

– Я – лiкар… – назвався вiн.

У мене миттю промайнуло в думцi: “Хто, як не лiкар, бачив знiвечених вiйною, покалiчених людей; хiба не вiн боровся за життя кожноi людини i хiба не вiн бачив неподолану смерть – смерть вiдважних людей, що боролися за правду та щастя свого народу?”

Помовчавши, лiкар почав розповiдати: “Я й мiй товариш, теж лiкар, були на полi й перев’язували поранених.

Несподiвано денiкiнцi захопили нас разом з двома червоноармiйцями у полон”.

Я не брав участi у iхнiй розмовi, але тепер я прислухався до кожного слова цiеi розповiдi.

Лiкар продовжував: “Ранiш я був у росiйськiй армii, пройшов Польшу та Галичину, але такого жорстокого, нелюдського ставлення до полонених, як тут, я не бачив. Ми були свiдками, як штабс-капiтан на дрiбнi шматки, на кривавий мотлох порубав й посiк шаблею обох наших червоноармiйцiв.

Й чому вiн тодi не рубонув нас – не знаю. Пiзнiше менi пощастило втекти з полону, а мiй товариш там загинув. Згодом, коли я повернувся у те село, менi переказували селяни, як його катували – голого гнали базаром i шмагали нагайками. Потiм пiдскочив гвардii поручик й зрубав йому голову. Настромив ii на шаблю i пiдняв над переляканою юрбою…” Лiкар замовк. Переборовши хвилювання, продовжував: “Я бачив смерть… Але коли я згадую отаку смерть мого товариша, в мене холоне кров…”»

Розповiдь лiкаря була записана Григорiем Михайловичем досить детально.

Працюючи над твором «Гармонiя», описуючи денiкiнську армiю, ii жорстоку розправу над полоненими червоноармiйцями-бiльшовиками, вiн знайшов мiсце для цього епiзоду.

Пам’ятаю, Григорiй Михайлович тодi мовив менi:

– Цiкаво, чи живий цей лiкар? Чи прочитае вiн «Гармонiю»? Даючи образ лiкаря-бiльшовика, який чекае смертi вiд штабс-капiтана, я навмисне пишу: «…навiть вам, повiрте менi, я перев’язав би рану, коли б у цьому була потреба.

Я – лiкар…» Нехай гуманiзм та етика лiкаря лунае, як заклик проти будь-якого насильства над людиною.

* * *

Я любила слухати Григорiя Михайловича. І зараз звучить менi його голос…

Розповiдi…

Хай простять менi читачi, що я так невдало iх переказую.

На трьох китах

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – бiльш нiчого.

А серце б’еться-ожива,

Як iх почуе!..

    Т.