Володимир Сосюра

Упродовж багатьох рокiв я пiдтримував дружнi стосунки iз родиною В. Сосюри, це, очевидно, i стало причиною того, що в 1987 р. Марiя Гаврилiвна вирiшила передати для публiкацii саме менi три рукописи («Третя Рота», «Мазепа» i «Розстрiляне безсмертя»), якi вона ще з 1973 р. (з часу повноi, здавалось би, передачi архiву поета до архiву-музею лiтератури i мистецтва Украiни) переховувала у своiй квартирi.

– Де ж ви зберiгали цi небезпечнi рукописи? – вражено спитав я.

– Та он там, зашитими в матрацi, – показала Марiя Гаврилiвна, – у своiй кiмнатi.

Колишня ув’язнена сталiнських концтаборiв не була наiвною людиною i, очевидно, знала, що сховати такi товстi рукописи у власнiй квартирi вкрай важко. Напевно, вона покладалася на те, що акт передачi в 1973 р. архiву поета до державного спецсховища приспав недремне око КДБ…

Передача до Інституту лiтератури рукописiв згаданих трьох творiв В. Сосюри уможливила iх публiкацiю, що й було зроблено нами з нагоди 90-рiччя поета, яке вiдзначалося у сiчнi 1988 р.

У перших двох номерах журналу «Киiв» з’явився роман «Третя Рота», надрукований того ж року видавництвом «Радянський письменник». Журнал «Вiтчизна» опублiкував уривки з поеми «Розстрiляне безсмертя». Тривалою й незрозумiлою донинi була боротьба редакцii журналу «Киiв» за публiкацiю поеми «Мазепа» (1988. – № 12), доки московський критик Юрiй Барабаш не написав грунтовноi статтi «Ще одна лiтературна версiя “Мазепи”».

Вихiд у свiт неопублiкованих творiв В.

Сосюри спричинив поповнення фондiв вiддiлу рукописiв Інституту лiтератури. Варiанти поем «Мазепа» i «Вiтчизна» передали І. М. Дзюба i П. П. Ребро, а найуважнiший читач моiх сосюринських публiкацiй М. Є. Сиваченко подарував ось таку заяву:

До Бюро парткому СРПУ члена ВКП(б)

Володимира Сосюри

З А Я В А

В зв’язку не тiльки з перевiркою партдокументiв, але з морально-полiтичних мiркувань я хочу, щоб Ви мене звiльнили вiд гнiту, що душить мене вже багато-багато рокiв.

Я приховав вiд партii кiлька фактiв з моеi бiографii.

Я це робив з моральних мiркувань, але я вже бiльше не можу i прошу Вас покарати мене за мiй злочин. Я вважаю, що я не достоiн бути в святих комунiстичних лавах.

Я приховав:

1. Що одного мого вiрша «Пiсня ця родилась в темнiм, темнiм гаi…» – було надруковано в однiй з Харкiвських газет в 1918 р. за нiмецькоi окупацii.

2.