Володимир Сосюра

Першi публiкацii росiйською та украiнською мовами з’явилися в повiтовiй бахмутськiй «Народной газете» (1917, березень) та в лисичанськiй газетi «Голос рабочего». Першу поетичну збiрку «Пiснi крови» пiд прiзвищем «Сюсюра В.» було видано на грошi командира 3-го Гайдамацького полку Омеляна Волоха (Проскурiв, 1918; збiрку досi не вiднайдено). Перебуваючи у вiйську С. Петлюри, писав i друкував своi вiршi в газетi «Украiнський козак». Спогади про свою участь у визвольних змаганнях «З минулого» опублiкував у журналi «Червоний шлях» (1926, № 10), вони згодом увiйшли до автобiографiчного роману «Третя Рота», над яким Сосюра працював iз перервами 1926–1930, 1942 i 1959–1960 рр.

(у первiсному варiантi, що не зберiгся, роман-трилогiя складався iз трьох частин: 1) «Володька»; 2) «Крiзь вогонь»; 3) «Поет»). Публiкацiю скороченого варiанта роману було розпочато навеснi 1960-го в газетi «Молодь Украiни», але призупинено вольовим рiшенням тодiшньоi партiйноi номенклатури.

За життя поета вийшло понад 80 видань його творiв.

Перша книжка «Поезii» (1921), в якiй було передруковано поему «Червона зима» за збiрником «На сполох» (1921), та збiрка «Червона зима» (1922) принесли Сосюрi велику популярнiсть як спiвцевi недавнiх революцiйних подiй в Украiнi, якi вiн намагався показати у свiтлi новоi соцiалiстичноi iдеологii. Але щирiсть i винятковий лiризм його поезii засвiдчили те, що навiть у художнiй лiтературi не можна оминути правдивого вiдображення iсторичних подiй, свiдком яких вiн був.

Найталановитiшим твором 1920-х рр.

, на думку сучасникiв, була поема «Махно» (1924), про яку е згадка в романi «Третя Рота»: «Я написав поему «Махно», за яку стiльки випив горя, що й нащадкам стане», – писав Сосюра. Поема викликала гостру критику, про що йдеться в книзi Ю. Смолича «Розповiдi про неспокiй немае кiнця»: «Повнiстю вона [поема] надрукована не була, не дописана й до кiнця, з’явилися, либонь, лише окремi з неi уривки. […] Поетична сила поеми була величезна. Можливо, ця втрачена поема була одним iз найдужчих Сосюриних творiв», – зазначав Ю. Смолич. За спогадами дружини поета Марii Сосюри, один iз варiантiв рукопису поеми «Махно», боячись за життя свого чоловiка, вона вiднесла 1931 р. в Державне полiтичне управлiння УСРР, про що е згадка на початку поеми «Розстрiляне безсмертя» (1960) («…поему написать нову, // бо першая давно пропала // в сумних архiвах ДПУ»), задумом створення якоi було поновлення втраченоi поеми «Махно». Повний текст цього твору не зберiгся.