Володимир Сосюра

Був у Махна смуглявий хлопець

Його найвiрний ад’ютант.

Чудний якийсь, а дiло робить

Веселий синьоокий Ян.

Ян iз Познанi, та вiйною

Його закинуло в Донбас…

Ну й Ян з усмiшкою ясною,

Ну й Ян – пропаща голова.

Уже в душi не пекло Данте,

Уже в душi не чорний шал.

Замiсть Кропоткiна i Канта

На етажерцi «Капiтал».

У Примакова чорнi брови,

У Примакова губи-квiт.

Але од нього слiв любовi

Не дочекатися тобi.

І знов в душi те пекло Данте.

І знов в душi той чорний шал…

Тобi Кропоткiна i Канта

Хiба замiнить «Капiтал»?

(Махно впiзнае Ганну.

З новою силою «любов ударила Махна»).

Ну, хлопцi, в нас весiлля два —

Одружим Яна i Тетяну —

Оце такi моi слова.

Прийшов до хлопцiв невiдомий,

А вмiе, як вона, рубать.

Лице знайоме й незнайоме.

В лице – одрубанi слова.

А хлопцi – блиск, а хлопцi – буря: —

Живе хай батько наш Махно!

Веселий синьоокий джура

Махновi подае вино.

Коли його нагнали бiлi,

Вiн зачепився за кущi.

Тугi жiночi перса бiлi

На сонцi блиснули на мить.

– Так заливайся ж балалайко

Нехай копiйкою життя…

Хай день, а вiльний буду я!

Пропуски в текстi, фрагменти якого не мiг згадати О. Т. Лебедь, було позначено ним рядком крапок, а в дужках ним самим передано змiст того, що не збереглося в пам’ятi.

Першi чотири роздiли поеми В. Сосюри «Мазепа» було надруковано в журналi «Життя й Революцiя» (1929. – № 1. – С. 3 – 15). Пiсля вiршованого роману «Тарас Трясило» цьому другому твору на iсторичну тему, на жаль, не судилося бути повнiстю опублiкованим за життя автора, а його творча iсторiя розтяглася бiльш нiж на три десятилiття.

У названому журналi друкувався лише початок твору iз присвятою І. Микитенку, написаний у Харковi влiтку 1928 р., а над рештою роздiлiв (V – ХХVI), прологом i епiлогом поет працював у 1959–1960 рр. Причини такоi тривалоi перерви В. Сосюра пояснюе сам в автобiографiчному романi «Третя Рота»: «Я почав писати поему «Мазепа». Уривок з неi, власне, початок, я послав у журнал «Життя й Революцiя», а там «Мазепу» надрукували, тiльки було зазначено, що то не уривок, а поема!

Образ був ще тiльки ембрiоном, а мене навiть за ембрiон почали бити.

І очолювали це биття Микитенко i Кулик».

Щодо цього «биття» робив пояснення й уточнення син І. К. Микитенка Олег Микитенко у статтi «Друзi чи супротивники?» (Киiв. – 1990. – № 2. – С. 138–149). Вiн згадуе, що в архiвi його батька е «рукописний зошит з текстом поеми «Мазепа» i двома вiршами».