Володимир Сосюра

«Путь моя у камiння закута…»

Зацитований у заголовку рядок Володимира Сосюри iз його чи не найпопулярнiшоi лiричноi перлини «Коли потяг у даль загуркоче…», вперше опублiкованоi у журналi «Всесвiт» (1926. – № 17. – С. 17) i включеноi до збiрки «Золотi шулiки» (1927), був вилучений разом iз передостанньою строфою у виданнi «Вибранi поезii» (1936. – С. 74–76. Вiдтодi вiрш друкувався i виконувався спiваками як романс без цiеi строфи:

Вже до серця доходить отрута…

Як старому колишнього жаль…

Путь моя у камiння закута,

i на кожному розi печаль…

Очевидно, редактору чи цензору не сподобався не лише присутнiй у перших двох рядках мiнорний настрiй, але й насторожив змiст двох останнiх – вiдомий «вкраiнський поет» натякае на те, що вiн перебувае, немовби «у кам’янiм мiшку», тобто в ув’язненнi.

Згадаймо для прикладу вiрш Михайла Драй-Хмари, написаний у травнi 1937 р. в концентрацiйному таборi на Колимi:

І знов обвугленими сiрниками

на сiрих мурах сiрi днi значу,

i без кiнця топчу тюремний камiнь,

i туги напиваюсь досхочу.

І клаптик неба, розп’ятий на гратах,

i недрiманне око у «вовчку»…

Нi, нi, на вороних уже не грати.

Я – в кам’янiм, у кам’янiм мiшку.

Умови для творчостi (не побутовi, звичайно) для радянських поетiв були однаковими i на волi, i в ув’язненнi – всюди «кам’яний мiшок», з якого могли виходити у свiт лише хвалебнi оди, пiснi, пеани, гiмни, тобто лише те, що оспiвуе i звеличуе тоталiтарну систему, ii вождя та керiвну й спрямовуючу силу – КПРС.

Але i це не рятувало вiд репресiй – навiть найголоснiшi оспiвувачi не уникнули всеперемелюючих жорен. Життя одних обiрвала куля в застiнках НКВС, другим судилося страждати i не повернутися з Колими, Соловкiв, Караганди, а третiм – залишатися на волi, але в «кам’янiм мiшку». «Кам’яним мiшком» могла бути навiть i власна квартира, де цiлодобово очiкували дзвiнка чи стукоту у дверi, або й психiатрична лiкарня, як це не раз траплялося iз В. Сосюрою.

Із автобiографiчного роману «Третя Рота» та iз спогадiв сучасникiв вiдомо, що В. Сосюра не раз перебував на лiкуваннi у психушках. Як правило, туди не потрапляють iз власноi волi…

Пiсля нещадноi критики публiкацii перших чотирьох роздiлiв поеми «Мазепа» (Життя й Революцiя. – 1929. – № 1) В.