Святослав

Вони сходять на береги, закладають там городи, осiдають на пониззi Днiпра, пруться на великий пiвострiв, що врiзуеться в Руське море, добираються до далекого схiдного узбережжя.

Так минали вiки, й цi городи то падали в прах, то знову виростали, руйнувались i знову поставали. Бо, як виявилось, люди над Руським морем охоче приймали в себе грекiв, коли вони приiжджали як гостi, але брали в руки зброю й нещадно били, коли бачили в них завойовникiв. Так були зруйнованi всi городи на пониззi Днiпра, над Руським морем, на схiдному узбережжi Руського моря.

І завойовники затримувались тiльки на пiвостровi, що врiзуеться в море, – у землi Корсунськiй[87 - Корсунська земля – сучасний Крим.]. Саме тодi в Константинополi стали називати Руське море Понтом Айксинським.[88 - Понт Айксинський – Негостинне море.]

А потiм i самi князi Русi, на чолi з князями киiвськими, з великими своiми дружинами на сотнях лодiй, перетявши Руське море, з’явились до Константинополя. І це були не тi гiпербореi, про яких писали iсторики ромейськi, а дужi, нездоланнi люди.

Руськi князi приходили до Константинополя не поневолювати ромеiв. Вони говорили, що в них е досить землi i багатства, що руськi люди хочуть мати любов i дружбу з iншими землями, але не можуть терпiти, коли чужинцi, ромеi, будують своi мiста над iхнiм Руським морем, пруться на схiднi береги цього моря, лiзуть аж на Ітиль-рiку.

У вiдповiдь на це, вiдчуваючи грiзну силу руських людей, iмператори Нового Риму клялись по закону своему – перед хрестом, – що не будуть чiпати русiв.

Руськi ж люди – по покону своему, поклавши перед Перуном мечi й щити, давали роту[89 - Давати роту —клястись.], що берегтимуть мир з iмперiею, доколи свiтить сонце.

Руськi люди говорили правду: вони хотiли тiльки миру й дружби з ромеями. Ромеi ж клялись облудно: вони й не думали забиратись з берегiв Руського моря, далi будували городи на його берегах, лiзли на Дон, Ітиль, порiднились навiть з хозарськими каганами, хоч тi сповiдали юдейську вiру, а iхнiй будiвничий Петрона допомiг хозарам побудувати на узлучинi Дону, де проходив волок руських купцiв до Ітиля, фортецю Саркел.

І знову руськi князi не раз приходили на своiх лодiях пiд стiни Константинополя, щоб мечем вирiшити, хто з них дiе по правдi, а хто творить лжу. У Константинополi тремтiли, коли чули iмена князiв Олега i Ігоря. Цi iмена змушували здригатись всю iмперiю.

До того ж, Русь була й не одинока.