Святослав

Коли лодii княгинi Ольги досягли гирла Дунаю, каган Болгарii Петро свiтляними знаками вiд фара[90 - Фар – маяк, що передавав свiтлянi гасла.] в Преславi до фара бiля Великого палацу в Константинополi передав звiстку:

– Лодii русiв пiд знаменами йдуть до Константинополя.

Одного тiльки не знав iмператор Костянтин: хто з Русi й з якою метою iде на цей раз до Константинополя. Купцi? Вони не викидають знамен. Сли? І iм не належать знамена. Киiвський князь Святослав? Але вiд своiх купцiв i слiв iмператор Костянтин знав, що вiн ще юний, не вокнязився i навряд чи пiде до Константинополя…

«Може, це зла витiвка русiв, – думав iмператор Костянтин, – може, iдуть вони з невеликим числом людей, а за ними посуне тьма лодiй?»

І на всякий випадок iмператор Костянтин велiв вислати за Босфор у Руське море фалангу швидких хеландiй з легiонерами й грецьким вогнем, надiйно охороняти входи до Босфору, а вiд берега до берега Золотого Рогу протягти важкий залiзний ланцюг.

6

Бiльше як сорок днiв пливли лодii княгинi Ольги й купцiв спочатку Днiпром, далi понад берегами Руського моря до гирла Дунаю, пiзнiше ж, щоб скоротити шлях, одiрвались вiд суходолу i рушили безбрежними морськими просторами, прямуючи на пiвденний захiд.

Бiльше як сорок днiв пливли лодii княгинi Ольги… прямуючи на пiвденний захiд.

Увесь час iм щастило – на морi стояли тихi днi, паркi ночi, на обрii не видно було нi хмаринки, керманичам нiчого було боятись, що налетить буря i закине iх десь у Іраклiй або в Сiноп.

Проте ця тиша набагато утруднила iм шлях – доводилось посуватись вперед на веслах, воi гребли день i нiч, у кров побили руки.

Час вiд часу у морi наздоганяли вони й зустрiчали всiлякi судна. Це були грецькi хеландii, кораблi херсонiтiв, гостроносi кубари з Абхазii, Арменiану, Пафлогонii, Халдеi. Однi з них пливли, як i вони, до Константинополя, iншi повертались з столицi Вiзантii.

Недалеко ж вiд Босфору вони зустрiли не зовсiм звичайнi судна. Це були грецькi кораблi, що могли йти пiд вiтрилами й на веслах, дуже великi – на вiсiмдесят весел кожен, – обшитi високими насадами з бокiв, iз закованими в броню воями.

Кораблi цi – а iх було бiльше десяти – пройшли уранцi недалеко вiд руських лодiй i поволi зникли в просторах моря. Але надвечiр вони з’явились знову i вже йшли позаду пiвколом, нiби оточували руськi лодii, – цiлий день, нiч, ще один день.

– Це вiйськовi кораблi ромеiв; отi великi – дромони, меншi – скедii, – сказали бувалi воi.