Святослав

– Голодно е в хижi… Жона, дiти… Куди пiду? Купу в боярина маю – нiчим вiддати, заставу у купця взяв – нiчим платити…

– Чули! Знаемо! Кожного разу те ж саме, – обурено гомонять мужi й бояри.

– Бояри моi i всi мужi! – зупиняе княгиня цi голоси i обводить поглядом бородатих людей, якi ждуть княжого суду. – Як мусимо судити за вбивство?

– За смерть – смерть! – рiшуче промовляе хтось у натовпi. – Як велить покон.

Княгиня Ольга дивиться туди, звiдки лунае цей голос, але не пiзнае, хто це сказав: воевода Зморщ чи боярин Ратша.

Проте хiба не однаково, хто сказав? Смерть за смерть – так велить покон, так думають усi бояри, воеводи й мужi, так думае й сама княгиня.

Вона пiднiмае руку.

– Оже вбив смерд княжого мужа, то головнику смерть. Але в цей час виступае вперед боярин Драч – у темному опашнi, з посохом у руках.

– А моя житниця зламана, княгине, – каже вiн. – І то чи перший раз був там смерд Векша? Маю шкоду, княгине.

– Правда, княгине, – гомонять бояри й воеводи, у яких то тут, то там на дворах все частiше трапляються розбоi та татьба.

– Векшу на смерть, – закiнчуе княгиня, – а двiр його з жоною й дiтьми на поток i пограбування.[40 - На поток i пограбування – конфiскацiя майна й вiддання родини в рабство.]

– То е по правдi, – лунае в гридницi.

2

Битим шляхом за Днiпром iде з дружиною своею княжич Святослав. Як велiла княгиня Ольга, вони повиннi проiхати чимдалi за Днiпро, шукати там печенiгiв, якщо ж знайдуть – гнати iх з поля.

Княжич Святослав iде попереду дружини, поруч iз ним – Асмус. З дитячих лiт виховуе Асмус княжича, куди княжич – туди й вiн. Тiльки все важче й важче Асмусовi супроводжувати Святослава в далеких походах – пусти княжича, то помчить вiн аж за Ітиль-рiку, за Джурджанське море. А куди вже летiти старому воеводi? Не тi лiта!

Проте Асмус нiколи не скаржився та й не поскаржиться на те, що йому важко сидiти на конi i що часом хочеться виiхати на високу могилу, витягнутись на травi, спочити.

Нi, воеводi, що пройшов з краю в край цю землю, побував за багатьма морями, стояв пiд стiнами Константинополя, негоже сидiти на землi, лiпше вже iхати на конi до кiнця.

Та й не тiльки це змушуе Асмуса супроводжувати княжича Святослава. йому випала щаслива доля. З дитячих лiт пестить вiн княжича, переказуе йому все, що знае, вчить тому, що сам умiе, готуе Святослава до вокняжiння.