Святослав

 – Іти на хозар, щоб тут на нас напали греки, чи йти на грекiв, щоб пiд Киевом стали хозари. А в полi блукають ще й печенiги – вони служать i хозарам, i ромеям…

– Не бiйся, княгине! – кричали воеводи. – Пiдемо на хозар, а там i на гречинiв.

Княгиня Ольга, дуже блiда, iз запаленими очима, якусь хвилину мовчала.

– Не за себе боюсь, за Русь. Ряду ламати не стану, слiв посилати не буду. Сама поiду в Царгород.

– Добре дiло зробиш, княгине, – загомонiло багато бояр.

– А тобi, Полуяре, буде таке, – промовила княгиня, звертаючись до слiпого купця.

Боярин Полуяр упав додолу, проповз на колiнах кiлька крокiв, нiби хотiв знайти руку великоi княгинi…

От немовби й розв’язано всi тi дiла, якi турбують Руську землю, якi не дають спати людям на Русi.

Але нi, е ще й Гора, у якоi багато своiх власних справ, яка вимагае в княгинi Ольги суду й правди.

На сходах гримлять кроки, iде тiун дворiв княжих Талець, а за ним кiлька гриднiв ведуть зв’язаного закривавленого чоловiка.

– Що сталось? – запитуе княгиня.

Тiун Талець низько вклоняеться княгинi, витягае голову так далеко вперед, що вона, здаеться, от-от одiрветься вiд шиi.

– Татьба i вбивство! – каже вiн. – Минулоi ночi оцей смерд Векша пiдкрався у Вишньому городi до житницi боярина Драча, утнув[39 - Утнути —убити.] на смерть княжого мужа.

– Татьба i вбивство! – гомонять бояри.

Смерд Векша – здоровий, молодий ще, широкоплечий чоловiк iз копицею волосся, що нагадуе стигле жито, босий, в однiй сорочцi й портах – стоiть серед палати, дивиться на бояр, воевод i, либонь, не розумiе, де вiн опинився й що сталося.

А потiм бачить княгиню, й на закривавленому його обличчi з’являеться чи то страх, чи надiя – вiн падае iй в ноги.

Княгиня мовчить. Тут е кому розпитати й допитати смерда, буде потреба – мужi й бояри, що стоять у палатi, не тiльки розпитають чи допитають, а зроблять ще й божий суд – кинуть людину у воду i будуть дивитись, чи вона не втоне, змусять людину взяти голiруч розпечене залiзо i дивитимуться, згорiла чи не згорiла на руках шкiра, мужi нарочитi й лiпшi бояри зроблять все, що треба, княгиня ж скаже останне слово, вчинить суд по закону, по правдi.

– Чого полiз у житницю боярську? Пощо вбив княжого мужа? – допитують мужi.

Смерд Векша пiдiймае голову.