Святослав

Вiн мусив щось робити, i то швидше, поки не настав вечiр i на Горi не опустили мосту й не замкнули ворiт.

– Ти вже сиди тут i жди, – сказав вiн Малушi, – а я пiду поникаю там i повернусь.

– Я сидiтиму й ждатиму, – вiдповiла дiвчина i, щоб брат не турбувався, навiть посмiхнулась.

Та коли Добриня закрокував по кручi й зник, iй стало страшно. Вона так загорнулась у ряднину, що видко було тiльки блiде чоло й надзвичайно великi очi, i схожа була на пташку, що, почувши небезпеку, щулиться, ховаеться в своему гнiздi.

Добриня повернувся не швидко i зовсiм не так, як могла уявити Малуша. Вона ждала, що прийде вiн такий, як iхав з нею в лодii, – звичайний, простий. Аж гульк – на кручi кiнь ударив копитом, а на конi сидить князь чи воевода. Вона хотiла щiльнiше загорнутись у ряднину, а вершник гукае до неi: «Малушо! Малко!»

Тiльки тодi пiзнала вона, що то Добриня сидить на конi, з щитом у лiвiй руцi, з списом у правицi, нiби богатир, про якого розповiдала iй мати.

Малуша одразу ж ластiвкою випурхнула з лодii. Добре, що хоч вузлика – материн подарунок – не забула взяти. Стала оддалiк вiд коня, дивиться, що буде далi.

А Добриня iй каже:

– Лiзь до мене!

– Куди?

– Та сюди ж, у сiдло…

Ще й руку подав.

Малушi це була не первина, на незасiдланого коня в Любечi стрибала, учепилась i тут за стремено, за руку Добринi – i мов прикипiла на луцi поперед брата.

Добриня торкнув коня, вони поiхали, i тодi Малуша побачила набагато бiльше, нiж iз лодii.

Вони iхали якийсь час по низинi – Оболонi, де то тут, то там стояли убогi хижi й землянки, а праворуч i лiворуч за огорожею виростало всяке зело. То були, як пояснив Добриня, княжi огороди. Потiм вони одразу пiрнули у велике стовпище людей, що, збившись навкруг високого дерев’яного боввана, перед яким горiв вогонь, кричали, сперечались, махали руками.

– Не бiйся, – сказав Добриня, – це – торг, а ото стоiть бог Волос.

І Малуша довго озиралась на багатоголосий торг i на освiтленого полум’ям вогнища бога, що срiбними блискучими очима дивився на Подол, Почайну i, як здавалося Малушi, позирав також i на неi.

Коли ж Малуша одiрвала погляд вiд торгу й бога, то помiтила, що вони вже iдуть узвозом i що попереду них, зовсiм близько, вималювалась на небi, нiби заступила половину його, висока гора, на вершинi якоi видно стiни, ворота, мiст.