Святослав

Стара хижа iхнього роду ховалась за валами городища, цi ж здебiльшого стояли на горбках. У городищi було цiле поле, тут двiр вiд двору вiддiляло гостре околля, самi хижi були великi, деякi з них помащенi бiлою або зеленою глиною, над деякими височiли дахи з драницi, з димарями, голубниками.

Зараз скрiзь у хижах вже прокинулись, там чулись голоси, ревла худоба, високо в небо вiд хиж тяглись димки.

– То я й пiду! – промовив Ант, взявшись за лук.

– Іди, отче! – попрощався Микула.

2

Великий i численний рiд, один iз родiв полянського племенi, до якого належав Ант, споконвiку жив над Днiпром. У тi часи, про якi йде мова, тут, на високiй кручi, недалеко вiд землянки Анта, ще стояло – впритул одним боком до лiсу, а другим до Днiпра – городище, на валах якого пращури роду не раз сходились з ворогами, через що рови й пiски навкруг засiянi були стрiлами, людськими кiстьми, череп’ям. Звiдсiля ж скрiзь по кручах над Днiпром у ясну днину можна було побачити городища iнших родiв, вiд них ген-ген у степ рядами тягнулись могили – деякi дуже давнi – з кам’яними постатями забутих предкiв.

Вони стояли на вершинах могил, як сторожi, у шоломах, з мечами бiля поясiв, довгими, аж до колiн, руками; могили повеснi обсипав бiлий цвiт, а восени, нiби бризки кровi, буйно вкривали кетяги калини.

Ант прожив чимало на свiтi, мав братiв – Тудора, Жадана, Тельця й Прися, що загинули один за одним на бранi, було в Анта три жони, яких вiн набагато пережив, а вiд них мав синiв… Але й з синами не пощастило Анту – чотири з них склали голови в далеких походах, три сини, що залишились живi, покинули пiд старiсть батька.

Як i чому все це сталось, Ант зрозумiти не мiг. Колись, ще за дiда Воiка й батька Улiба, жили вони родом своiм у городищi в одному дворi, де на чiльному мiсцi стояла землянка старiйшини, а ошую й одесну вiд неi землянки молодих, ще далi – клiтi, ями для всякого жита, обори.

Тодi вони разом виходили за городище, щоб засiвати землю, разом ходили на лови, iли бiля одного вогнища, поважали й слухали старiйшин своiх. І старiйшини, правда, були того вартi – вони першими виходили на вали, коли на Днiпрi чи в степу з’являвся ворог, водили людей на рать, вiд роду складали богам жертви, чинили суд.