Святослав

Часто, пiдiйнявшись стежкою мiж трав на вали городища й дивлячись на плесо, кручi, на весь Любеч, як прозивали це мiсце люди, Ант думав i сумував, чому живе так довго, чому його не кличуть до себе предки? Вiн, Ант, як единий син, що залишився в живих пiсля старiйшини Улiба, заступив мiсце батька, по закону й покону дiдiв був старiйшиною, але хiба вiн мiг стримати рiд, що розсипався на його очах, танув?!

Це почалося за старiйшин Воiка й Улiба, але тодi рiд був великий, мiцний, дружний, i коли один воiн пiшов жити до жони в iнший рiд за Днiпром, а ще раз молоде подружжя оселилось на горi мiж двома родами – шкоди вiд цього не було.

Але коли помер Улiб, то одразу багато родичiв вийшли й поставили своi хижi далеко вiд городища над Днiпром i попiд лiсом; пiзнiше родовичi стали виходити один за одним, i нарештi дiйшло до того, що по всiй долинi й кручах виросли, як гриби, хижi й оселi. Бiля старiйшини Анта залишилися тiльки три сини – Бразд, Сварг та ще Микула.

Довго сидiв на дiдiвському дворi i син Бразд. Ант сам послав його до княжоi дружини, коли князь Ігор iшов на деревлян, сподiвався, що повернеться Бразд i житиме з ними сукупно.

Бразд повернувся i, як говорили люди, з великою данню. Цiлий мiх привiз iз собою, а крiм того, ще й княжу печать, пожалування. За вiрну службу князь Ігор давав йому поприще[6 - Поприще – мiра довжини, 2/3 версти.] землi, поприще лiсу, де сам захоче Бразд, i назвав його в Любечi своiм княжим мужем.

Що це за княжий муж, усi дiзнались пiзнiше, коли в Деревлянськiй землi вбили князя Ігоря i коли на столi в Киевi сiла Ольга.

До цього Любеч платив князевi дань – вiд рала й вiд дому. Княгиня ж Ольга завела скрiзь – i в Любечi також – уроки й устави[7 - Уроки й устави —податки.]. Устав iм робив князь чернiгiвський Оскол, брав урок волостелин остерський Кожема, а посадником його в Любечi став Бразд. Тодi вiн i пiшов вiд батька Анта, збудував над Днiпром терем.

Жив бiля батька син Сварг – золотi руки мав хлопцем, вiд старих людей, а також i вiд Анта навчився варити крицю, замолоду залiзом i кузню[8 - Кузнь – рiзнi вироби iз залiза.

] постачав весь рiд. Але пiзнiше, коли одружився Сварг з дiвчиною iншого, заднiпрянського роду, то вийшов з городища, поставив на узлiссi свою хижу.

Тiльки один син Микула залишився з батьком Антом. З цим сином старiйшина i доживав свiй вiк.

Любеч – так здавна називали люди полянського племенi городище роду Воiкiв над Днiпром. Навкруг цього городища стали iншi городища й роди – все любечани.