Святослав

Чудова дiвчина-переяславка Пракседа, але Ярина боялась ввести ii до княжоi стравницi.

Тим часом i сама Ярина вiдчула себе краще, хвороба й кволiсть зникли, поралась вона добре. Княгиня мовчала, тому й вирiшила ключниця перечасувати, шукати собi наступницю не тiльки на Горi, а й на княжих дворах – у Вишгородi чи Бiлгородi. Про це Ярина не раз говорила княжим тiунам, просила привезти кiлькох дворянок – метких, вправних, красивих, а сама ключiв iз своiх рук не випускала.

А вже пiшла осiнь, роботи в ключницi було багато, з усiх князiвств i дворiв везли на Гору всяке добро – жито, мед, вiск, в’ялену й посолену рибу.

Ярина все ходила й ходила, брязкотiла своiми ключами бiля житниць, медуш, бретяниць[50 - Медушi, бретяницi – клiтi, де ховали мед, бортi (вулики).], хлiвiв, все думала, як би чого не забути, приготувати до зими.

Так вона згадала й про голубники – треба було й для птахiв запасти зерно, подивитись, чи не повибивалися там стiни.

До великого голубника, що був побудований одразу за гридницею, Ярина прийшла на свiтаннi, коли ще всi гриднi спали, бо не любила зустрiчатись з ними – крiм лайки та лихого слова, вiд них нiчого не почуеш.

Тому Ярина тихо пройшла до голубника, пiднялась драбиною до закамарка, вiдчинила дверi…

І раптом вона мало не впала з драбини, остовпiла, потiм затремтiла, бо в сiрому промiннi побачила перед собою в закамарку обличчя, руки.

– Хто це? – прошепотiла Ярина, побоюючись, що то якась вихватка гриднiв.

– Це я, – почула вона тонкий дiвочий голос.

– А злазь-но сюди! – сказала Ярина й стала спускатись драбиною назад.

Слiдом за нею вилiзла iз закамарка й спустилась на землю дiвчина, якiй на вигляд було не бiльше як п’ятнадцять-шiстнадцять лiт. На нiй була сама тiльки сорочина, пiдперезана мотузком, ноги босi, обличчя невмите, волосся розкуйовджене.

Але було в дiвчинi щось таке, що й привабило Ярину. Дiвчина була дуже перелякана, i ключницi стало шкода, що це вона так ii настрахала. Яринi сподобалось i обличчя дiвчини, великi карi очi.

І ще, звичайно, зацiкавило ключницю, звiдки з’явилось це дiвча тут, де живуть гриднi.

– А пiдiйди-но сюди ближче, дiвчино, – промовила Ярина.

Малуша пiдiйшла, але, либонь, злякалась ще бiльше, бо Ярина помiтила, що в неi тремтить все тiло.

– Ну, чого ти боiшся? – якомога ласкавiше додала ключниця. – Я тобi не зроблю зла, iди-но сюди.

Дiвчина пiдступила трохи ближче.

– Ти звiдки? – запитала Ярина.