Святослав

Всi вони померли, коли пiсля лютоi зими закотився до Остра мор. Тiльки вiн – молодший Тур – видужав, оклигав, вижив.

Так i потрапив до Киева й княжоi дружини. У селi коло Остра, де всi землi забрали Кожема й iншi бояри й воеводи, Тур, либонь, загинув би. У княжiй дружинi його одягали, годували, тут, на Горi, вiн мав дах над головою, одрину пiд боком. Пий, гридне, веселись, може, не швидко ще груди пройме стрiла, а череп розтрощить меч!

«А коли, – подумав тепер Тур, – не вiзьме стрiла i не вб’е меч, тодi що?!»

І справдi, поки вiн ще молодий та здоровий, то потрiбен у княжiй дружинi, а коли в Тура не стане сил, куди ж тодi? Пожалування, це так.

«Нi, – думав далi Тур, – так не можна, треба жити iнакше!»

І ще замислився гридень Тур над тим, чому саме в цю нiч прийшли йому в голову такi думки, чому зараз вiн не може спати?

Тур встав з призьби, трохи одiйшов, побачив у нiчнiй пiтьмi голубник на даху, уявив, як там спить дiвчина Малуша.

Так ось чого не спиться Туровi. Ця дiвчина з карими очима дуже схвилювала його. Вона нагадала йому минулi роки, батька, матiр, брата, сестру. Вона, либонь, i схожа на його сестру Веселку… Так, так, вона дуже схожа на неi…

Але не тiльки схожа. Коли Тур подумав про те, що вона лежить там, на голубнику, тихо дихае, спить, у нього дуже забилось серце, вiн хотiв би сiсти коло неi, взяти ii за руку, сказати щось сердечне, щире, ласкаве.

Нi, гридень Тур не знав, що з ним сталось. Звiдки це найшло на нього, чому вiн хоче жити й любити?

3

Ключниця Ярина не забула того, що iй сказала княгиня, й часто замислювалась, кого ж iй взяти собi наступницею, кого доведеться вести до княжоi стравницi.

Хоч мала Ярина пiд своею рукою й чимало дворянок, проте зупинитись на комусь не могла – та була неповоротка, iнша зухвала, ще одна некрасива з лиця, а таких князi не любили.

Часто придивлялась Ярина до Пракседи. З усiх дворянок це була найкраща дiвчина-переяславка, струнка, ставна, з високим чолом, великими темними очима – краса!

Та не все подобалось Яринi в Пракседi. Мала ключниця метке око, i хоч Пракседа прикидалась тихою й ласкавою, раз i другий помiтила, що Пракседа часто свариться з iншими дворянками. Бачила Ярина ii i в гнiвi – iз очима, в яких палахкотiла мста, iз закушеними до кровi устами, хижу, злу, нестримну.