Святослав

Замислювався вiн i над небесними богами – Перуном i iншими. Колись, у давнi часи, Бразд часто до них звертався, але тодi вони йому нiчого не давали, вiн тiльки боявся iх.

Пiзнiше Бразд перестав до них звертатись, бо переконався, що може дещо зробити сам, власними руками. І вiн робив це потай вiд богiв, щоб вони навiть не бачили. Бо, збираючи з людей, дещо брав собi, даючи князям, дещо собi залишав, а старi боги, як те достеменно знав Бразд, цього не любили.

Тепер Бразд боявся помсти богiв.

І коли стояв пiд час грози на дворищi, або, що набагато гiрше, iхав з чимсь до Остра, чи був на Днiпрi, то, почувши далекий грiм i побачивши блискавицi, якi вцiляли в землю, тiкав, ховався, лiз у нору, пiд скелю, бо гадав, що це його шукають i хочуть покарати всемогучi.

– Чур, захисти мене, – шепотiв, ляскаючи зубами, Бразд.

Боги не покарали його. У Бразда стало легше на душi. Вiн зрозумiв, що богам не до нього. Поглянь навкруг – скiльки е таких посадникiв, волостелинiв, князiв земель, воевод, бояр, тiунiв, огнищан… Їх – як пiску над Днiпром.

Та хiба ж може Перун усiх iх вибити? І хоч вiн i надалi ховався вiд грому й блискавиць, але тримався спокiйнiше, бо менше вiрив у силу старих богiв, тiльки йому було якось порожньо на свiтi без бога.

Тодi Бразд почув про Христа. Власне, про Христа й християн вiн чув уже ранiше. У самому Любечi, як вiн знав, були вже таемнi християни, тiльки вiн не цiкавився ними.

Почув же вiн нове про Христа й християн саме вiд волостелина Кожеми, коли одного разу приiхав до нього й привiз кiлька возiв усякого добра, а на додачу трохи золота i срiбла.

– От i гаразд, – сказав Кожема, – а я оце збираюсь поiхати до Чернiгова, бо сам знаеш: князевi – княже…

Вiн помовчав, прикидаючи, скiльки важить вузлик з золотом та срiблом, який йому привiз Бразд, а воднораз i зазирнув, скiльки там золота, а скiльки срiбла.

– Треба було б бiльше золота покласти, – докiрливо сказав Кожема, – бо надумав я, та й князь велить, у Острi храм будувати…

– Храм? – не зрозумiв, про що йде мова, Бразд.

– А так, – вiдповiв Кожема, – храм во славу богородицi, для християн. Я ж то сам також християнин… Невже не знав?

– Не знав, – вiдповiв Бразд.

– Дивно! – промовив Кожема.

– І менi дивно, – тихо прошепотiв Бразд.