Святослав

І це в Киевi, де пiд боком Гора, дружина, княгиня-християнка. А що ж буде, коли хрестити якусь весь чи мерю, всю чудь заволоцьку?[71 - Весь, мер я, чудь – пiвнiчнi племена древньоi Русi.] Правду каже княгиня: охрестити Русь – однаково, що запалити пожежу по всiй землi.

– Це так, матiнко княгине, – згодився вiн. – Русi хрестити не можна. Вiрити будемо, що прийде колись Руськоi землi познання, до бога начаток примирення. Вiримо, будемо денно i нощно молити Христа. Так коли ж, княгине, iдемо до Константинополя?

2

Тiльки скресали льоди й виповнювався Днiпро, до Киева з далеких заморських краiн прибували гостi, що зимували по пониззi Днiпра i Верхньому Волоку, ждучи там теплоi години; прибували також з червенських городiв i вiд Ітиля-рiки, де iх застала й не пустила до Киева зима.

Багато, дуже багато могли б розповiсти гостi з iнших земель про шляхи, якими вони потрапляли сюди, до Киева. Це були далекi, дуже важкi шляхи, ними доводилось iхати мiсяцями й роками – безводними пустелями, морями й рiками, горами й степами.

Це були небезпечнi шляхи, бо скрiзь на заморського гостя чатували страшнi небезпеки: буря на морi, самум у пустелi, орда в дикому полi, звiр i розбiйник – за кожним каменем i кущем. Купець тодi мусив бути й воiном, – на спинi його коня лежали товари, а бiля пояса висiв меч. Для охорони купцi наймали ще й дружину. Але багатьом гостям, що з далеких земель iхали до Днiпра, так i не судилось напитись води з нього. Не всi й киiвськi купцi попадали в землi заморськi.

Три шляхи тяглись вiд Киева-города: Залозний, що починався на лiвому березi Днiпра й через дике поле, рiку Танаiс[72 - Танаiс – Дон.], по великiй рiцi Ітилю i далi Джурджанським морем вiв до земель хинських, аравiйських, до Бабель-Абваба, Бердаа й самого Ховерезма; на пiвдень вiд Киева суходолом i Днiпром iшов Соляний шлях, яким iздили до печенiгiв, херсонiтiв, болгар, гречинiв i ще далi – в море Середземне; а був ще шлях i Червенський, вiд Киева на захiд – у городи на Карпатах, до чехiв, полякiв, франкiв.

Але в Киевi на Подолi все забувалось – i далекi шляхи, i страшнi пригоди в дорозi, i навiть друзi, що не доiхали до Киева, а тлiли десь у пiсках або на днi моря. Над Почайною терпко пахло смолою, скрiзь попiд берегом так густо, що можна було переходити з лодii на лодiю, стояли великi, довгi ушкуi, якi припливали сюди з пiвнiчних морiв, шнеки й буси з Чудi, струги й учани з Новгорода, важкi морськi хеландii грецькi.