Святослав

З раннього ранку до пiзнього вечора шумiв, кричав багатьма голосами i всiлякими язиками Подол: тут киiвський купець чiтко карбував руськi слова, там гречин щось горлав над своiм оксамитом, ще в одному мiсцi швидко сипав слова хозарин, а там аравiець – не в силi щось зрозумiти, як i витлумачити iншим, хоч бiля нього i крутились толковини, – обливався потом, пояснював на мигах, пiдiймав руку вгору, тикав пальцем у серце, пiдкидав на долонi свiй товар.

На чiльному мiсцi, ближче до бога Волоса, стоять купцi земель руських – новгородцi привезли на торг горючий камiнь, зiбраний на берегах Крижаного моря, купи хутр соболиних, кунячих, горностаевих, чорно-буроi лисицi, шкури морського звiра; язики вiд Волока мають хутра оленiв, зайцiв, кiз; деревляни вихваляються шкурами й показують баранячi мiхури, у яких налито бобровi пахощi; вручайськi[73 - Вручай – нинi Овруч.

] каменерiзи привезли на торг пластини з червоного каменю й гори пряслиць; Полянська земля засипала торг пшеницею, ячменем, просом, перед купцями стоять дiжки з пахучим медом, лежать великi, схожi на жорна, круги жовтого воску. Багатi купцi Руськоi землi, i iм е що продати гостям заморським.

А вже гостi цi тут i чатують. На Почайнi колишуться iхнi лодii, над берегом стоять конi й верблюди, бiля яких просто на пiсках сплять стомленi дружини, раби ж носять i носять до торгу товари далеких гостей.

Найкрикливiшi з них гречини. Вони часто гостюють у Киевi-городi, знають мову тутешнiх людей, говорять без толковинiв. Раби iхнi носять вiд Днiпра й кладуть на помостах грецькi паволоки[74 - Паволоки – коштовнi тканини.

] й римськi дiбаджi[75 - Дiбаджi – оксамити з Рима.], перед ними стоять високi корчаги з вином, амфори з парфумами й мастиками, лежить золоте й срiбне узороччя[76 - Узороччя – вироби iз золота й срiбла.], на килимах розсипанi обручi на шию, руки, ноги; перснi, колти[77 - Колти – пiдвiски з дужками до жiночого головного убору.] з дорогоцiнним камiнням, емалi.

Греки-херсонiти, що живуть на Бiлобережжi, навезли i насипали на торзi купи солi, в’яленоi риби, вони ж пригнали табуни коней.

Цi конi ще недавно вiльно мчали в степах над Руським морем, а херсонiти iх пiймали, загнуздали, привчили до сiдел. Не конi – вiтер, вони риють копитами пiсок, iржуть над Почайною.

За херсонiтами – аравiйцi, перед ними зелене намистечко з Ховерезма, перли з полуденних теплих морiв i знову парфуми й мастики, кориця, перець, лавровий лист, ладан i смирна.

Найбiльше пишаються аравiйцi мечами з Багдада.