Святополк ІІ Ізяславович

Хоча я, нехай i побiчно, завинив через смерть його батька.

Коли я в кайданках прибув до Царгорода, то був прийнятий при дворi iмператора Никифора ІІІ Вотанiата. З мене зняли залiзяччя i, надавши вiдповiдне моему статусу мiсце проживання, призначили домашнiй арешт.

Але за короткий час вiд Киiвського князя Всеволода прийшла нова петицiя, i я опинився на Родосi, з постiйною загрозою бути проданим далi.

Невiльничий ринок на островi мiстився на пiщаному морському узбережжi. З одного боку – затока, з непримiтним водяним входом, з iншого – невеличкi, без особливих вигод помешкання, iнколи просто клiтi, в яких тримали арештантiв.

Це було одне з найбiльш вiдомих мiсць торгiвлi людьми. Заправляли на ринку кiлька хозарських сiмей, якi мали пряме сполучення з Тмутороканню. Сюди з’iжджалися за людським товаром купцi та пройдисвiти-перекупники з усього свiту.

Я жив на невiльничому ринку в окремому будиночку й хоча не був закутий у кайдани, за мною вдень i вночi стежили четверо величезних охоронникiв.

Всi знали: я княжого роду, та не вiльний кудись пiти, з кимось зустрiтися, бо носив тавро державного злочинця.

Умови, в яких нас тримали, були рiзними, i я розумiв, що те, як я перебуваю, для iнших видавалося б палацом. Але так само, як i всiх решту, мене раз на два тижнi у кайданках виводили на площу, щоби показати заiжджим покупцям. І вони походжали повз нас, роздивляючись, мацаючи, цокаючи язиками, час вiд часу щось розпитуючи невисокого вертлявого хозарина, який керував ринком.

До площi з усiх бокiв виходило з десяток вузьких вулиць, i в такi днi сходилося майже все населення мiста.

Дехто сперечався i укладав угоди: буде чи не буде проданий той або iнший невiльник. Для бiльшостi ми були товаром, для бiльшостi, але не для всiх…

Одного свiтлого дня, слава Всевишньому, у моему життi з’явилася патрицiанка Феофано Музалон.

Вперше ми побачилися, коли вона у супроводi охоронцiв походжала невiльничим ринком. Зустрiлися очима, i щось неймовiрне сталося всерединi, подих перехопило, я вiдчув незмiрне, солодке збентеження: менi ii захотiлося, так по-чоловiчому захотiлося цiеi невисокоi, худорлявоi, з розкiшним, вогненним волоссям i виразними, карими очима жiнки.

Патрицiанка залишилася на островi i прийшла до мого помешкання у супроводi охорони наступного дня, i наступного, i кiлька днiв поспiль. І мене, як того вимагали правила, щоразу виводили у кайданках до неi. А поруч весь час крутився, наче вуж, отой миршавий хозарський служитель.