Інтернат

Паша збирае зi столу зошити, кидае до рюкзака i, вже виходячи, чiпляеться поглядом за пораненого, якого поклали пiд фарбованою батареею: двi ворсистi ковдри з уже пiдсохлими плямами кровi, згори старий затяганий спальник, обличчям повернувся до стiни, видно лише давно не мите волосся й давно не голену шию, розрiзаний рукав вiйськовоi куртки лежить тут-таки, мiж бинтами видно брудну шкiру, посiчену дрiбними подряпинами, оголена лiва долоня вибиваеться з-пiд спальника. Так, наче пасажир загального вагона на ранок випростовуе руку з-пiд залiзничноi ковдри, що облягае його сонне нерухоме тiло, вiдтворюючи злами колiн i западину живота, як плащаниця вiдтворюе тiло Христове, i голизна поношеного чоловiчого тiла рiзко вирiзняеться помiж клункiв i теплого одягу, кинутого на сусiднi лави.

Так i тут, думае Паша, худа блiда рука, покрита рiдким волоссям, виглядае так неприродньо на тлi пофарбованоi з лiта шкiльноi пiдлоги, на тлi парт i дошки, i ця рука хапаеться за спальник, хапаеться, боячись його вiдпустити, нiби спальник – це те останне, що пов’язуе ii з життям. Паша якусь мить не може вiдiрвати погляду вiд довгих чорних пальцiв, порiзаних i побитих, iз блакитним бензиновим вiдтiнком, потому знадвору влiтае свiжий зимовий вiтер, струшуе вiконну раму, кулеметник встигае ii перехопити, Паша згадуе, де вiн, i швидко виходить у шкiльний коридор, одразу ж потрапляючи в обiйми директорки.

– Павле Івановичу, Павле Івановичу, – плаче вона, хапаючи його за руку, – як же це? Скажiть iм, хай iдуть.

Вона навiть плаче фальшиво, раптом ловить себе на думцi Паша.

Вона зовсiм не вмiе плакати, думае Паша, просто не знае, як це робиться. І смiятися теж не вмiе.

– Скажiть iм, – вона далi звертаеться до Пашi на ви, нiби до кондуктора в трамваi, – скажiть, хай iдуть.

– Да-да, – заспокоюе ii Паша, – скажу, обов’язково скажу.

Вiдводить ii до директорськоi, допомагае сiсти, виходить, причиняе за собою дверi. Якийсь час стоiть пiд дверима, слухае, як директорка миттево заспокоюеться, пiдбирае шмарклi, дiстае телефон, кудись дзвонить, скандалить у трубку.

– Давайте без мене, – пошепки говорить Паша i йде додому.

Вiйськовi стоять на ганку, курять. Заходячи до школи, старанно витирають черевики об чисту ганчiрку. Кров вiдтираеться погано. Але вiдтираеться.

+

На вологому вiтрi гостро вiдчуваеш запахи. Вiд тих, що прийшли з пiвдня, вiдгонить горiлим, нiби вони довго сидiли при багаттi. Повiтря негайно наповнюеться важким запахом мокрого одягу.