Іван Самойлович

На початку березня повстання перекинулося й на Слобiдську Украiну, зокрема виступив Змiiвський полк на чолi з Іваном Сiрком. Сiрко невдало спробував захопити Харкiв, бився проти росiян пiд Охтиркою i десь до осенi опинився вже в Чигиринi.

Рiч Посполита обiцяла допомогти царевi в боротьбi проти козакiв, але нiяких заходiв не вжила. Однак Росiя й власними силами нанесла контрудар Брюховецькому У квiтнi князь Костянтин Щербатий та Іван Лихарев здобули перемогу пiд Почепом, у червнi – пiд Новгородом-Сiверським.

Князь Григорiй Ромодановський обложив значнi украiнськi сили в Котельвi й Опiшнi, мiстечках за пiвсотнi кiлометрiв на пiвнiч вiд Полтави.

Тим часом Брюховецькому було не до вiйни. На Лiвобережжi його зненавидiли за те, що з початком повстання вiн дав повну волю запорожцям. Тому полковники схiдноi сторони Днiпра не могли дочекатися Дорошенка. А пiсля того як Брюховецький у своему полюваннi на вiдьом дiйшов до того, що наказав спалити заживо гадяцьку полковницю Гостру, вiд нього вiдвернулися i майже всi запорожцi.

Дорошенко з Тукальським запропонували Брюховецькому привезти свою булаву до Чигирина й визнати владу правобережного гетьмана, а собi взяти Гадяч iз передмiстями. Брюховецький розлютився, розiрвав стосунки з ними i наказав ув'язнювати правобережних козакiв. Розумiючи, в якому скрутному становищi вiн опинився, гетьман вiдправив у Туреччину послами Гамалею, Лавринка й Безпалого. Потребича-Гречаного з тiею ж метою вiн послав до Криму.

2 квiтня посли приiхали до Адрiанополя, де мешкав тодi Мехмет IV, i просили прийняти всiх украiнцiв у вiчне пiдданство султана на таких умовах: не брати нiяких поборiв i оберiгати вiд царя московського та вiд короля польського. Брюховецький мав стати киiвським князем. Султан погодився, i невдовзi до Гадяча прибули кримськi татари для складання присяги. Новий пiдданець султана подарував iм сiм тисяч червоних, а вождю, Челiбею, – карету з кiньми й килимами та двох дiвок.

Ближче до лiта Брюховецький разом iз татарами виступив у похiд проти Росii й зупинився пiд Диканькою, очiкуючи лiвобережних полковникiв. Але замiсть них вiн дочекався вiйська Петра Дорошенка, якого по всьому Лiвобережжю зустрiчали наче короля. Майже вся старшина, разом iз полковником Самойловичем, не вважала за потрiбне заступатися за свого очiльника (пiдтримали його лише Василь Дворецький та епископ Мефодiй, яких Дорошенко за це наказав ув'язнити).