Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Життева повнота Гете i творча загибель демонiчних поетiв – i те й iнше – вирiшуе, хоча i в рiзних образах, одну i ту ж задачу, едине завдання особистостi: ставити невимiрнi вимоги буттю. Якщо я протиставив тут цi два типи, то лише для того, щоб символiчно змалювати двоякий вигляд духовноi краси, – аж нiяк не для того, щоб пiдказувати порiвняльну оцiнку, i найменше для того, щоб пiдтримувати похiдне – i до того ж найбiльш банальне – клiнiчне пояснення: Гете втiлюе здоров’я, а вони – хворобу, Гете – норма, а вони – патологiя.

Слово «патологiчний» мае сенс лише поза межами творчостi, у нижчому свiтi, бо хвороба, що створюе безсмертне, вже не хвороба, а вища форма здоров’я. І якщо демонiзм стоiть на рубежi життя i навiть схиляеться в бiк недосяжного i недосягнутого, вiн все ж залишаеться iманентним субстратом людського i не виходить за межi природного. Бо i сама природа, тисячолiттями незмiнно видiляе насiнню певний час для визрiвання, i плоду в утробi матерi вiдмiряе точний строк, – вона, прообраз всiх законiв, знае такi демонiчнi митi, i вона знае виверження i вибухи: у грозах, у циклонах, у катаклiзмах – вона дае свободу руйнiвним силам, що тягнуть ii до самознищення.

І вона ж переривае – щоправда, нечасто, так само нечасто, як з’являються в середовищi людства демонiчнi люди! – свою розмiрену ходу, – але тiльки в цi митi ii надмiрностi ми пiзнаемо повноту ii мiри. Лише те, що у виняткових випадках розширюе наш кругозiр, лише в жаху перед новою силою зростають нашi почуття. Тому виняткове служить мiрилом усього великого. І завжди – навiть в найбiльш грiзних, найнебезпечнiших видах – творче начало залишаеться цiннiстю вищою вiд всiх iнших цiнностей, сенсом вищим всiх помислiв.

Зальцбург, 1925

Гельдерлiн

Важко смертному пiзнати блаженних.

    «Смерть Емпедокла»[6 - Емпедокл (V ст. до н. е) – грецький фiлософ (жив у Сицилii), автор фiлософськоi поеми «Про природу». За легендою, видавав себе за чудотворця i кинувся у кратер Етни, щоб довести свою божественнiсть. «Смерть Емпедокла» – назва трагедii Гельдерлiна.

]

Священний сонм

…земля у темрявi i холодi

бачили б ви, вигризли б душу бiди,

якби не посилали боги iнколи

юнакiв таких благих,

якi вiдновлюють життеву свiжiть.

    «Смерть Емпедокла»

Нове дев’ятнадцяте столiття не любить свою ранню юнiсть. Народилось вогняне поколiння: полум’яно i смiливо пiднiмаеться воно з розпушеного грунту Європи, одночасно з рiзних сторiн, назустрiч зорi новоi свободи.