Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Ідилiчна поезiя завжди знаходить батькiвщину там, де природа прихильна до людини, i, занурений у глибокий морок, поет iз розчуленим почуттям згадуе про втраченi пейзажi:

Ангели батькiвщини! Ви, перед якими погляд, навiть сильний,

Та й колiна тремтять у чоловiка, коли вiн один,

Вiн мусить триматися за когось iз близьких, благатиме,

Щоб з ним разом вони радостi ношу несли,

Хвала вам, благi!

Яку нiжнiсть, яку елегiйну м’якiсть знаходить його скорботнне пiднесення, коли вiн оспiвуе цю Швабiю, свое небо пiд небом вiчностi, умиротворено повертаючись у русло рiвного ритму хвилями екстатичного почуття, коли вiн вiддаеться цим спогадам! Покинувши батькiвщину, вiдданий своiй Елладi, обманутий у своiх сподiваннях, вiдтворюе вiн iз нiжних спогадiв все ту ж картину свого дитячого свiту, викарбувану навiки в урочистому гiмнi:

Землi блаженнi! Немае тут пагорба без лози виноградноi,

Восени в пишних садах падають фрукти дощем.

Радiсно миють у водах своi ноги палаючi гори,

Глави iхнi тiшать вiнки мохiв i зелених гiлок.

І, наче дiти на плечах сивого високого дiда,

Лiзуть по схилах глухих замки й хатини угору.

Все свое довге життя вiн прагне на цю батькiвщину, немов до неба своеi душi: дитинство Гельдерлiна – це його найяснiший, найщасливiший, найпроменистiший час.

Нiжна природа оточуе його, жiночна нiжнiсть охороняе його раннi роки: немае у нього батька, немае (з волi злоi долi) нiкого, хто б мiг прищепити йому твердiсть i суворiсть, змiцнити м’язи його почуттiв для боротьби з вiчним ворогом, з життям, – все у нього не так, як у Гете, у якого дух педантичноi дисциплiни з раннiх рокiв розвивае почуття вiдповiдальностi i надае воску потягiв планомiрнi форми.

Благочестя вчать його лише бабуся i нiжна мати, i рано вже мрiйливий розум несеться в першу безмежнiсть всякоi юностi: у музику. Але iдилiя швидко закiнчуеться. У чотирнадцять рокiв чутлива дитина переселяеться в монастирську школу в Денкендорф, потiм у Маульбронський монастир, у вiсiмнадцять – у Тюбiнгенський iнститут – закритий навчальний заклад, який вiн закiнчуе лише в кiнцi 1792 року, – майже цiле десятилiття ця волелюбна особистiсть нудиться в чотирьох стiнах, у монастирськiй келii, у гнiтючiй скупченостi.