Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Вiн знае, що, незважаючи на всю iхню любов, вони все ж пiдозрюють у ньому неробу, i вiн намагаеться пояснити iм свое покликання, пише iм, що «в своiй бездiяльностi вiн не належить собi i не дозволяе собi лише приемне проведення часу за рахунок iнших». У вiдповiдь на iхнi сумнiви вiн завжди в найурочистiших виразах пiдкреслюе серйознiсть i моральнiсть своеi дiяльностi: «Повiрте менi, – шанобливо пише вiн матерi, – що я не легковажу вами, i що мене часто турбуе прагнення зробити свiй життевий план вiдповiдним до ваших побажань».

Вiн намагаеться переконати рiдних, що вiн «теперiшньою своею дiяльнiстю так само служить людям, як служив би як пастор», проте глибоко в душi вiн знае, що нiколи йому не вдасться iх переконати. «Це не впертiсть, – стогне його серце, – це призначене моею природою i моiм теперiшнiм становищем. Природа i доля – це единi сили, яким нiколи не слiд вiдмовляти в покорi». Та все ж самотнi старi жiнки не полишають його: зiтхаючи, вони посилають блудному синовi своi заощадження, перуть його бiлизну i в’яжуть йому шкарпетки; багато таемних слiз i сподiвань уплетено в iхне в’язання. Але минають роки, а iхне дитя все в мандрах i перебиваеться випадковою роботою, вiддаючись тим же химерам, i вони – iм теж властива м’яка наполегливiсть iхнього дитяти – знову стукають до нього з колишнiм проханням. Вони не хочуть вiдвернути його вiд поетичних вправ, – несмiливо зауважують вони, – але вважають, що вiн мiг би з’еднати iх з посадою пастора: вони наче передбачають iдилiчну резин’яцiю[37 - Резин’яцiя (з фр. ) – повна покiрнiсть долi, покiрлива смиреннiсть.] Мерiке[38 - Мерiке Едуард-Фрiдрiх (1804—1875) – нiмецький поет, у творчостi якого мотиви iдилiчного вдоволення життям е досить сильними. Довгi роки був сiльським пастором, потiм – викладачем лiтератури в жiночому пансiонi в Штутгартi.], який зумiв роздiлити життя мiж поезiею i свiтом. Але тут вони торкаються творчоi таемницi Гельдерлiна, його вiри в нероздiльнiсть жрецького служiння, i, як таемне знання, вiн розгортае свiй прапор: «Багато, – пише вiн матерi у вiдповiдь на ii умовляння, – людей сильнiших, нiж я, пробували бути дiловими людьми або чиновниками i водночас поетами. Але iм доводилося рано чи пiзно жертвувати одним заради iншого, i, у всякому разi, це було недобре… бо, жертвуючи службою, вони вчиняли нечесно стосовно iнших, жертвуючи мистецтвом, вони грiшили проти свого природного, посланого iм Богом призначення, а це такий же грiх, i навiть бiльший, нiж грiх вiдносно плотi».