Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Але наскiльки розширене холодне визнання Шиллера —

Чи не мав друзiв творець свiту,

Занудьгував – i створив духiв клiру,

Дзеркала святi святостi його —

в орфiчному баченнi Гельдерлiна – у мiфi про народження поета:

І невимовним, i одиноким

В марнiй темрявi залишився б той,

Хто знамена i блиски блискавок

І воду тримае у своiх руках,

Як думки, святий отче,

Нiде вiн не вiдкрився б серед живих,

Коли б для пiснi слухачiв не мало серце.

Вiдтак, не вiд туги, не вiд ледарськоi нудьги створюе собi божество поета – у Шиллера ще пануе уявлення про мистецтво як про якусь пiднесену «гру», – через необхiднiсть: немае божества без поета, через нього воно стае божеством.

Поезiя – тут ми торкаемося найглибшого ядра серед iдей Гельдерлiна – це свiтова необхiднiсть, вона не творiння всерединi космосу, вона – космос. Не заради забави посилають боги поета, а в силу необхiдностi: вiн потрiбен iм, «посол еднаючого слова»:

Безсмертя свого

Досить богам, i коли

Чого-небудь потребують вони,

Те тiльки в людях i героях

Та iнших смертних.

Бо Нiчого блаженнi не вiдчувають,

І повинен, коли дозволено

Сказати таке, божим iменем

Інший вiдчути за них,

І вiн потрiбен iм.

Вiн iм потрiбен, богам, але i людям

потрiбнi поети, i святi речi,

В яких зберiгаеться життя вино – дух Героiв.

У них зливаеться те й iнше, вище i нижче, вони дозволяють дисонанс у необхiдну гармонiю, у спiльнiсть, бо:

Спiльного духу думи лежать,

Тихо стихаючи в душi поета.

Так i перебувае обраний i вiдторгнутий мiж самотнiстю i самотнiстю, цей створений земним, пронизаний божественним образ поета, покликаного споглядати божественне в божественних формах, щоб у земних видах вiдкрити його землi. Вiд людей вiн втiкае, богами вiн покликаний: його буття – посланництво, вiн – дзвiнкий щабель, по якому «як по сходах, сходять небеса». У поетi тьмяне людство символiчно переживае божество: як у таiнствi святих дарiв, у його словi куштуе воно плоть i кров – нескiнченностi.

Тому i е незрима жрецька пов’язка навколо його чола i непорушна обiтниця чистоти.

Цей мiф про поета служить духовним центром свiту Гельдерлiна: крiзь всю свою творчiсть непохитно проносить вiн цю непорушну вiру в жрецьке призначення поезii; звiдси ця безсумнiвна священнодiйнiсть, урочистiсть його моральноi постави.