Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Смiливо i все ж благоговiйно (це чудове спiвзвуччя пронизуе всю його долю i кожен його вiрш) вiн пiднiмае голос для гiмну, щоб нагадати братам i мученикам поезii про святу вiру, про героiзм вищоi вiдповiдальностi, про героiзм iхнього покликання:

Не можна вiдрiкатися вiд стремлiння

Нам благородного – перетворювати

Все грубе на божественне в нас.

Не таемно, не нещирiстю серця, не бережливим збереженням буденного щастя – неймовiрною цiною купуеться найвища нагорода. Поезiя – виклик долi, благоговiння i смiливiсть водночас: хто веде бесiду з небесами, той не повинен боятися iхнiх блискавок i неминучостi фатуму:

І ми, поети, маемо пiд божою

Грозою з оголеною головою

Стояти i своiми руками промiнь батька

Ловити i людям у пiсню надiлений

Небесний дар пiдносити.

Тут ми однi, адже чистi серцем,

Як дiти, i безгрiшнi нашi руки,

І промiнь батька не обпiкае нас, чистий,

І вражене стражданням божим,

Страждаючи, залишаеться мiцним серце.

Фаетон[43 - Фаетон – в грецькiй мiфологii син бога сонця Гелiоса. Щоб довести свое походження вiд Гелiоса, Фаетон взявся керувати сонячною колiсницею батька i загинув, спалюваний вогненним жаром, ледь не згубивши землю, в страшному полум’i.] або натхнення

Натхнення, ми з тобою

Входимо немов у тишу могил

І пливемо з твоею хвилею

У тихiй радостi без сил.

Але, коли нас кличуть Ори,

З новою гордiстю встаемо

І горимо, як зiрок вiзерунки,

У коротких сутiнках нiчних.

До такоi героiчноi мiсii, яка в мiфi Гельдерлiна придiлена поетовi, юний мрiйник – навiщо штучно приховувати? – приступае, по сутi, з дуже скромним поетичним хистом. Нiщо в духовнiй поставi i в поетичнiй поведiнцi двадцятичотирирiчного магiстра не вказуе на яскраву iндивiдуальнiсть: форма його перших вiршiв, аж до окремих образiв, символiв i навiть слiв, майже з недозволеною близькiстю вiдтворюе поетичнi зразки його тюбiнгенського перiоду – оди Клопштока, дзвiнко-стрiмкi гiмни Шиллера, нiмецьку просодiю Оссiана.

Його поетичнi мотиви бiднi, i тiльки юнацький запал, з яким вiн повторюе iх у все бiльш i бiльш пiднесених варiацiях, приховуе вузькiсть його духовного горизонту. І уява його витае в невизначеному i потусторонньому свiтi: боги, Парнас, батькiвщина утворюють замкнене коло його мрiй, навiть слова, епiтети «небесний», «божественний» повертаються з нав’язливою монотоннiстю.