Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

У тiй плiднiй розсудливостi, яка помiчаеться тепер у духовних вождiв медицини, не остання роль належить незаперечному успiху, в окремих випадках, тих психiчних методiв лiкування, про якi пiде мова далi. Невиразний, але й нам, непосвяченим, зрозумiлий сумнiв зародився в iхнiх рядах: чи не завело (як вiдкрито допускае людина такого масштабу, як Зауербрух[14 - Фердинанд Зауербрух (1875–1951) – нiмецький хiрург, один iз засновникiв грудноi хiрургii. Зробив значний внесок у розробку нових методiв внутрiшньогрудних операцiй i лiкування туберкульозу легенiв, а також у виготовлення й використання нових хiрургiчних iнструментiв.

Створив протез кистi, керований м’язами («рука Зауербруха»).]) «бактерiологiчне й серологiчне пояснення хвороб медицину в глухий кут», чи не починае наука лiкування перетворюватися поступово зi служiння людинi на щось самодостатне й чуже для людей, з одного боку, завдяки спецiалiзацii, i з iншого – через надання переваги кiлькiсному розрахунку перед iндивiдуальною дiагностикою, чи не став «лiкар занадто вже медиком». Те, що в наш час називаеться «кризою свiдомостi в медицинi», не е, однак, у жодному разi вузькопрофесiйним питанням; ця криза входить до складу того загальноевропейського стану нестiйкостi, того унiверсального релятивiзму, який, незважаючи на десятилiття диктаторського ствердження й заперечення в усiх галузях науки, змушуе спецiалiстiв знову обернутися врештi назад й поставити ряд запитань. Приемно виявляти широчiнь поглядiв, яка була вiдсутня в академiчних колах; так, чудова книга Ашнера «Криза медицини» дае безлiч несподiваних прикладiв того, як ще вчора методи лiкування, якi критикувалися й висмiювалися, якi вважалися середньовiчними (на кшталт пускання кровi або припiкання), стали сьогоднi новiтнiми й найдiевiшими. Бiльш справедливо i врештi iз зацiкавленням до закономiрностi явищ дивиться медицина на випадки «зцiлення духом», тi самi, що iще у ХІХ ст. заперечувалися й висмiювалися, людьми, якi мали «статус» шарлатана, брехуна й штукаря. Серйознi зусилля докладаються до того, щоб постiйно поеднувати цi стороннi, суто психiчнi досягнення iз точними досягненнями клiнiчного побуту. Незаперечно вiдчуваеться в середовищi розумних i гуманних лiкарiв сум за колишньою унiверсальнiстю, бажання знайти шляхи вiд закритоi, локалiзованоi патологii до конституцiйноi терапii, до поiнформованостi не тiльки про окремi хвороби, але й про людину як особистiсть.