Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Будучи легковiрною, ця епоха була занадто глибоко пройнята волею до вiри i ii мислителiв: як ревним богословам, так i свiтським людям не здалося б безглуздим учення Месмера про те, що мiж макрокосмом i мiкрокосмом, мiж всесвiтньою душею й душею iндивiдуума, мiж сузiр’ям i людиною iснуе матерiально повнiстю змiнений, трансцендентний зв’язок; i цiлком зрозумiлим став би його погляд, що одна людина може дивовижним чином впливати на iншу магiею своеi волi i вмiлим поводженням. Без будь-якоi недовiри, з допитливо розкритим серцем глянула б фаустiвсько-унiверсальна свiтова наука того часу на експерименти Месмера.

І натомiсть, новiтня наука теж дивиться на бiльшiсть психотехнiчних операцiй цього першого магнетизера не як на штукарство або диво. Саме тому, що ми день у день, чи не щогодини дiзнаемося про новi неймовiрнi вiдкриття й чудеса в галузi фiзики та бiологii, ми довго й сумлiнно сумнiваемося, перш нiж визнати невiрним те, що вчора здавалося неймовiрним; i дiйсно, бiльшiсть iз месмерiвських вiдкриттiв i дослiдiв легко узгоджуються з нашим сьогоднiшнiм уявленням про свiт. Хто стане заперечувати нинi, що нашi нерви, нашi почуття пiдлягають таемничим впливам, що ми е «iграшкою будь-якого тиску атмосфери», вiдчуваючи магнетичний вплив незлiченних iмпульсiв, внутрiшнiх i зовнiшнiх? Ми, до кого щойно сказане слово в ту ж мить перелiтае через океан, хiба не навчаемося щодня знову й знову тому, що ефiр, який нас оточуе, мае енергiю через невловимi коливання i життевi хвилi? Нi, нас аж нiяк не лякае бiльше думка Месмера, яку колись заперечували, що вiд нашого iндивiдуального ества виходить абсолютно своерiдна й конкретна особиста сила, яка, випромiнюючись далеко за межi того чи iншого нерва, здатна впливати певним чином на чужу волю й чужу особистiсть. Але фатальним чином Месмер з’явився занадто рано чи занадто пiзно: саме та епоха, в яку вiн мав нещастя народитися, не володiла органом для неясно-благоговiйних сподiвань. Жодних камер-обскур у справах психiки: перш за все порядок в незатемнене свiтло! Й саме там, де починаеться таемнича гра сутiнкового свiтла пiд час переходу вiд свiдомого до несвiдомого, холодний денний погляд рацiоналiстичноi науки виявляеться вкрай слiпим. Через те, що вона не визнае за душею iндивiдуальноi творчоi сили, то i ii медицина бачить в годинниковому механiзмi людини розумноi тiльки пошкодження органiв, хворе тiло, але в жодному разi не потрясiння душевне.