Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Тут почуеш задовго до друку i найчастiше у виконаннi самого композитора новiтнi квартети, арii й сонати Гайдна[32 - Йосип Гайдн (1732–1809) – австрiйський композитор, один iз представникiв вiденськоi класичноi школи. Автор симфонiй, квартетiв, сонат, опер, концертiв для рiзних iнструментiв. Написана ним у 1798 р. ораторiя «Створення свiту» виконувалася 1802 р. при вiдкриттi Санкт-Петербурзького фiлармонiчного товариства. Автор комiчних i трагiчних опер.], Моцарта i Глюка[33 - Кристоф Вiллiбальд Глюк (1714–1787) – композитор, народився в Нiмеччинi, але як музикант сформувався в Чехii.

], близьких друзiв родини, а також й останнi новинки Пучiнi[34 - Нiколо Пiччiннi (1728–1800) – iталiйський композитор, представник неаполiтанськоi оперноi школи.] й Регiна[35 - Вiнцент Рiгiнi (1756–1812) – iталiйський композитор i спiвак, який жив i працював в Австрii.]. А той, хто бажае за краще поговорити на серйознi теми, замiсть того аби слухати музику, знайде в особi господаря унiверсально освiченого спiврозмовника у будь-якiй сферi. Бо цей уявний «шарлатан» Франц Антон Месмер мае авторитет навiть серед учених. Уже в цей час, коли вiн, син епископського егеря, що народився 23 травня 1734 року в Іцнанзi на Боденському озерi, перебрався для подальшого навчання у Вiдень, вiн – дiйсний студент теологii мiста Інгольштадта та доктор фiлософii. Але цього зовсiм не досить невгамовнiй натурi Месмера. Як блаженноi пам’ятi доктор Фауст, вiн хоче володiти наукою у всiх ii галузях. І ось вiн вивчае спочатку у Вiднi право, щоб звернутися зрештою остаточно до четвертого факультету, до медицини. 27 травня 1766 року Францу Антону Месмеру, вже доктору двох наук, урочисто надають ступiнь доктора медицини владою й постановою найбiльш славетних, прекрасних, глибоко шанованих та знаменитих професорiв; його докторський диплом власноруч пiдписаний свiтилом терезiанськоi науки, високославним професором та придворним медиком Ван-Свiтеном[36 - Джерард Ван-Свiтен (1700–1772) – голландський вчений, один iз засновникiв так званоi староi вiденськоi клiнiчноi школи, лейб-лiкар iмператрицi Марii-Терезii. Керував медичним факультетом Вiденського унiверситету й Вiденською академiею наук. Займався питаннями фармакологii, хворобами легень i мозку, лiкуванням сифiлiсу ртутними препаратами. Автор шеститомноi працi «Коментарi до афоризмiв Г. Бурхаве про розпiзнавання та лiкуваннi хвороб» (1742–1776). Почесний член Петербурзькоi АН.].