Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Хвороба означае, що проблема охопила ii не в цiлому, а лише частково – окремий орган (Вiрхов[4 - Рудольф Вiрхов (1821–1902) – нiмецький вчений, лiкар i громадський дiяч, один з основоположникiв науковоi медицини, iноземний член Петербурзькоi АН (1881). Очолював кафедру патологiчноi анатомii Вюрцбургського унiверситету, керував кафедрою патологiчноi анатомii i загальноi патологii Берлiнського унiверситету, був директором Інституту патологii. Опублiкував близько 1000 наукових робiт, присвячених проблемам патогенезу, а також загальних питань бiологii та антропологii, етнографii та археологii.

] говорив на конгресi в Римi: «Немае хвороб узагалi, а лише окремi хвороби органiв i клiтин). Першочергове завдання лiкаря – не протистояти хворобi в цiлому, а лiкувати локально, полегшивши страждання, i водночас зарахувати недугу до якоiсь однiеi групи роздiлених й описаних ранiше хвороб. Щойно лiкар поставив дiагноз i дав назву хворобi, вiн у бiльшостi випадкiв уже виконав суть своеi справи, i лiкування здiйснюеться у подальшому саме по собi за допомогою передбачених на цей «випадок» медичних прийомiв. Повнiстю вiдгородившись вiд релiгii, чародiйства, отримавши у школi базовi знання, сучасна медицина керуеться не iндивiдуальною iнтуiцiею, а твердими практичними настановами. І якщо вона до цього часу ще охоче привласнювала поетичну назву «лiкарське мистецтво», то цей вагомий термiн може означати лише бiльш слабкий ступiнь – «ремiсниче мистецтво». Бо давно вже наука лiкування не вимагае вiд своiх учнiв, як колись, бути жерцями, володiти таемничим даром провидця, мати особливi здiбностi жити в едностi з основними силами природи; поклик серця став покликанням, магiя – системою, таемниця зцiлення – обiзнанiстю в лiкарських засобах. Зцiлення здiйснюеться вже не як психiчний вплив, не як дивовижна подiя, а як найчистiший i майже наперед прорахований розумом акт лiкаря; досвiд i вмiння замiняють натхнення, пiдручник приходить на змiну Логосу[5 - Логос – термiн давньогрецькоi фiлософii, що означае «слово» («пропозицiя», «висловлювання», «мова») i «сенс» («поняття», «судження», «пiдстава»). Уведений до вживання Гераклiтом, який розумiв логос як загальну (свiтову) закономiрнiсть, розумну основу свiту, як вiчний космiчний закон, котрому кожен повинен коритися в думках i дiях.], творчому заклинанню жерця.