Марія Стюарт

Змiцнити вiйськову силу Шотландii – вiдвiчна турбота французькоi полiтики, тож не було нiчого природнiшого, що Англiя зi свого боку намагалася зламати ту силу, нацьковуючи лордiв i раз по раз влаштовуючи бунти. Отож ця нещасна краiна стала кривавим бойовищем столiтньоi вiйни, яка лише в долi цiеi ще невинноi дитини дiйде нарештi до остаточного вирiшення.

Ця боротьба справдi почалася ще в колисцi Марii Стюарт, i то був пишний драматичний символ. Немовля ще не вмiе розмовляти, не вмiе думати, вiдчувати, навряд чи здатне поворушити ручечками в туго запнутих пелюшках, як полiтика вже хапаеться за його нерозвинене тiло, за безневинну душу.

Адже лихо Марii Стюарт полягало в тому, що вона завжди була скута в тiй грi розрахункiв. Вона нiколи не мала нагоди безтурботно виявляти себе, свое Я, бо завжди мала на собi путо полiтики, була об’ектом дипломатii, м’ячем чужих бажань, завжди тiльки королевою, наступницею трону, союзницею або ворогом. Тiльки-но посланець привiз у Лондон обидвi звiстки, що Якiв V помер, а його щойно народжена донька стала спадкоемицею i королевою Шотландii, як король Англii Генрiх VIII вирiшив якнайшвидше посватати цю неоцiненну наречену для свого сина i спадкоемця Едварда; ще незрiлим тiлом, ще не пробудженою душею вже розпоряджались, немов товаром. Але полiтика нiколи не рахуеться з почуттями, а бере до уваги тiльки корони, землi й право на успадкування. Для полiтики не iснуе iндивiда, вiн нiщо проти очевидних i реальних цiнностей свiтовоi гри. Але в цьому особливому випадку думка Генрiха VIII заручити спадкоемицю шотландського трону зi спадкоемцем англiйського трону була все-таки розумна i навiть гуманна. Адже ненастанна вiйна мiж двома братнiми краiнами давно вже не мала сенсу. Живучи на одному островi у свiтовому океанi, омитi й захищенi одним морем, будучи спорiдненими расами, схожими своiми умовами життя, народи Англii i Шотландii, безперечно, мали перед собою одне завдання: об’еднатися, i природа тут ясно виразила свою волю. Тiльки ревнощi обох династiй, Тюдорiв i Стюартiв, стоять перешкодою на шляху до цiеi останньоi мети, тож якщо тепер завдяки шлюбу пощастить обернути конфлiкт обох монарших домiв у союз, спiльнi нащадки Стюартiв i Тюдорiв могли б бути королями водночас Англii, Шотландii та Ірландii i об’еднана Великобританiя могла б узяти участь у високому змаганнi: боротьбi за панування над свiтом.

Але лихо: завжди, коли в полiтицi з’явиться як виняток ясна й логiчна iдея, ii занапащають безглуздою реалiзацiею.