Марія Стюарт

На свiтанку вдалинi ще справдi виднiв французький берег. Скоро лиш стерничий виконав вимогу Марii Стюарт, вона пiдвелася з лiжка i знай поглядала на землю, поки ще можна було бачити ii, i знову раз по раз проказувала слова: “Прощавай, Францiе, прощавай, Францiе! Певне, я вже нiколи не побачу тебе”».

Роздiл 4

Повернення в Шотландiю

Серпень 1561 року

Густий туман, що влiтку лише вкрай рiдко огортае тi пiвнiчнi береги, закутував землю, коли 19 серпня 1561 року Марiя Стюарт висадилася в Лiтi.

Але як вiдрiзняеться прибуття в Шотландiю вiд прощання з милою Францiею! Там у величнiй процесii ii супроводив цвiт французькоi аристократii, принци i графи, поети й музики гречно вшановували i вiтали ii. А тут нiхто не чекав ii, тiльки тодi, коли човни торкнулися берега, зiбрався здивований i цiкавий люд: кiлька рибалок у грубому робочому вбраннi, кiлька солдатiв, що тинялися без дiла, кiлька крамарiв i селян, що прийшли до мiста продавати вiвцi. Бiльше з переляком, нiж iз захватом, спостерiгали вони, як шляхетнi дами й аристократи в багатих уборах i з пишними прикрасами сходять iз човнiв на берег. Вiдчужено поглядають вони однi на одних. Неприязне вiтання, суворе й черстве, як i душа цiеi пiвнiчноi землi. Вже в першi години Марiя Стюарт iз болем помiчае страхiтливу бiднiсть своеi батькiвщини i що за п’ять днiв морськоi подорожi вона насправдi повернулася на сторiччя назад, iз великоi, багатоi, щедроi, марнотратноi культури, яка насолоджувалась i пишалася собою, приiхала у вузький, темний i трагiчний свiт. Адже мiсто Лiт, яке десятки разiв грабували i спалювали дощенту англiйцi та бунтiвники, не мае жодного палацу, жодного аристократичного дому, що мiг би гiдно прийняти ii; королева краiни змушена ночувати у звичайного купця, щоб мати бодай дах над головою.

Першi враження мають велику силу над душею, глибоко вкарбовуються i накладають вiдбиток на долю. Мабуть, навiть сама юна жiнка не знае, що так опанувало ii, коли вона тепер повернулася в свое королiвство, мов чужинка, пiсля тринадцятирiчноi вiдсутностi.

Може, це туга за втраченим, неусвiдомлене прагнення теплоти i приемностi життя, що iх вона навчилася любити на французькому дворi; може, це тiнь сiрих чужих небес, може, передчуття лиха, яке насуваеться? Хай там як, Марiя Стюарт, тiльки-но опинилася сама, – про це розповiдае Брантом, – розплакалася.