Марія Стюарт

Вiльям Дейвiсон, другий секретар.

Роберт Дадлi, граф Лестер (1532–1588), коханець i довiрена особа Єлизавети, якого вона пропонувала Марii Стюарт як чоловiка.

Томас Говард, герцог Норфолк, перший аристократ королiвства, що просив руки Марii Стюарт.

Толбет, граф Шрузберi, що за дорученням Єлизавети п’ятнадцять рокiв наглядав за Марiею Стюарт.

Еймiес Полiт, останнiй тюремник Марii Стюарт.

Лондонський кат.

Роздiл 1

Королева в колисцi

1542–1548 роки

Марii Стюарт лише шiсть днiв, як вона стае королевою Шотландii, бо вже з самого малку справджуеться закон ii життя: отримувати все вiд долi занадто рано i без усвiдомленоi радостi.

Похмурого грудневого дня 1542 року, коли вона народилася в замку Лiнлiтгоу, в сусiдньому замку Фолкленд лежав на смертному одрi Якiв V, ii батько, що мав лише тридцять один рiк, але був зламаний життям, утомлений вiд корони i боротьби. Вiн був смiливим чоловiком iз лицарськими манерами i попервах мав ясний розум, палко шанував мистецтва i жiнок, тiшився народною довiрою; вiн часто, переодягнувшись, щоб його не впiзнавали, ходив на свята в села, танцював i жартував iз селянами, а чимало шотландських пiсень та балад, якi вiн написав, ще довго жили в пам’ятi рiдного краю. Але цей нещасний нащадок нещасного роду народився несамовитоi доби, в непокiрнiй краiнi, тож йому вiд самого початку судилася трагiчна доля. Генрiх VIII, сусiднiй король, тиснув, щоб вiн запровадив Реформацiю, але Якiв V зберiгав вiрнiсть церквi, натомiсть шотландське дворянство, завжди схильне створювати труднощi своему володаревi, одразу скористалося незгодою i ненастанно втягувало цього веселого та миролюбного чоловiка всупереч його волi в неспокiй i вiйну. Ще чотири роки тому, коли Якiв V сватався до Марii де Гiз, вiн виразно зобразив свою лиху долю: що означае бути змушеним утверджуватись як король супроти того затятого i пожадливого гурту. «Мадам, – писав вiн у своему приголомшливо щирому проханнi про руку, – менi виповнилося лише двадцять сiм рокiв, а життя пригнiчуе мене не менше, нiж моя корона… Змалку сирота, я був в’язнем честолюбного дворянства; могутнiй дiм Дугласiв довго тримав мене в рабствi, тож я ненавиджу це прiзвище i будь-яку згадку про нього. Арчибальд, граф Енгес, Джордж, його брат, i всi його вигнанi родичi ненастанно нацьковували на нас короля Англii, в моiй державi немае жодного дворянина, що не був би спокушений його обiцянками або пiдкуплений його грiшми.