Марія Стюарт

У своему життi Єлизавета втiлювала енергiю краiни, яка прагне вибороти свое мiсце у свiтi, а з загибеллю Марii Стюарт гине пишно i героiчно лише лицарська минувшина. І все-таки кожна з обох жiнок досконало реалiзувала в цiй боротьбi сенс свого життя: Єлизавета, реалiстка, перемогла в iсторii, Марiя Стюарт, романтик – у поезii та легендi.

Ця конфронтацiя велична в просторi, часi й своiми постатями, – якби ж тiльки спосiб ii провадження не був таким жалюгiдно дрiб’язковим! Адже, незважаючи на свiй видатний формат, обидвi жiнки лишаються все-таки жiнками i не можуть подолати властивоi своiй статi слабкостi провадити ворожнечу не вiдверто, а завжди тiльки жалюгiдно й пiдступно.

Якби замiсть Марii Стюарт i Єлизавети стояли навпроти один одного двое чоловiкiв, двое королiв, одразу дiйшло б до гострого конфлiкту, до вiдкритоi вiйни. Претензiя гостро постала б проти претензii, смiливiсть проти смiливостi. Натомiсть конфлiкт Марii Стюарт i Єлизавети позбавлений ясноi чоловiчоi вiдвертостi, це котяча бiйка, пiдкрадання i чатування з прихованими пазурами, пiдступна i наскрiзь нечесна гра. Обидвi жiнки чверть сторiччя ненастанно брехали одна однiй i ошукували одна одну (проте насправдi навiть на секунду не пiддаючись ошуканству). Вони нiколи не дивляться вiльно й чесно одна однiй у вiчi, iхня ненависть нiколи не стае вiдвертою, щирою i виразною, вони зi смiхом, лестощами i лицемiрством вiтають та обдаровують одна одну, зичать навзаем щастя, тодi як кожна потай тримае нiж за спиною. Нi, хронiка вiйни мiж Єлизаветою i Марiею Стюарт не згадуе нi про якi битви на кшталт описаних в «Ілiадi», нi про якi славетнi ситуацii, це не героiчна пiсня, а мерзенний роздiл iз Макiавеллi, хоч i напрочуд цiкавий психологiчно, проте морально огидний, бо це двадцятирiчна iнтрига, що нiколи не була чесною, дзвiнкою вiйною.

Ця нечесна гра починаеться одразу з початком шлюбних переговорiв Марii Стюарт, коли на сцену вийшли високi претенденти.

Марiя Стюарт дала б згоду вийти замiж за будь-кого, бо жiнка ще не прокинулася в нiй, i тому вона не втручаеться у вибiр. Вона б охоче взяла собi за чоловiка п’ятнадцятирiчного хлопчика Дона Карлоса, хоча чутка змальовуе його як лихого i скаженого юнака; з не меншою охотою вийшла б i за неповнолiтнього Карла IX. Молодий, старий, бридкий чи привабливий – ii честолюбству цiлком байдуже, якщо шлюб пiднесе ii над ненависною суперницею.