Марія Стюарт

Але всiх найвищих ступенiв порiвняння, похвал, яка вона гарна, яка розумна, освiчена, не досить, Єлизавета на запитання «Дзеркальце, кажи мерщiй, хто на свiтi найгарнiший?» вочевидь прагне почути вiдповiдь саме вiд посла шотландськоi королеви, хоче змусити його сказати, що вiн як жiнкою захоплюеться нею бiльше, нiж своею володаркою. Єлизавета хоче почути, що вона або гарнiша, або розумнiша, або освiченiша за Марiю Стюарт. Єлизавета показуе Мелвiллу своi напрочуд хвилястi рудувато-бiлявi коси й запитуе, чи коси Марii Стюарт гарнiшi, – тяжке запитання для посла королеви! Мелвiлл спритно вибираеться з халепи, вiдповiдаючи, мов Соломон, що в Англii жодна жiнка не може дорiвнятися до Єлизавети, а в Шотландii жодна жiнка не може перевершити Марiю Стюарт.

Але такоi половинчастоi вiдповiдi дурнуватiй марнославнiй жiнцi мало, вона знову i знову демонструе своi принади, грае на клавесинi i спiвае пiд лютню; зрештою Мелвiлл змушений, цiлком усвiдомлюючи доручення полiтично ошукати Єлизавету, нiбито признатися, що в неi бiлiша шкiра, що вона вправнiше грае на клавесинi й танцюе з кращою поставою, нiж Марiя Стюарт. Через це ревне самовиставляння Єлизавета спершу забула за саму справу, а коли Мелвiлл нарештi згадав про делiкатну тему, вона, вже втягнувшись у комедiантство, передусiм дiстае з шухляди мiнiатюрний портрет Марii Стюарт i нiжно цiлуе його. Потiм тремким голосом розповiдае, яка б вона була рада особисто познайомитися з Марiею Стюарт (тодi як насправдi завжди вигадувала що завгодно, щоб тiльки зiрвати таку зустрiч), i той, хто вiрив тiй зухвалiй актрисi, мав бути переконаний, нiби для Єлизавети на землi немае нiчого важливiшого, нiж знати, що ii сусiдка-королева щаслива. Але Мелвiлл мае холодну голову i ясний зiр. Його аж нiяк не ошукуе те окозамилювання, вiн узагальнено повiдомляе до Единбурга, що Єлизавета i говорила, i дiяла нещиро, засвiдчивши тiльки велике прикидання, збудження i страх. Коли Єлизавета зi свого боку запитуе, що думае Марiя Стюарт про шлюб iз Дадлi, вправний дипломат уникае i гострого «нi», i виразного «так». Ухильно вiдповiдае, мовляв, Марiя Стюарт по-справжньому ще не розглядала цього питання. Але що бiльше вiн ухиляеться, то гострiше напирае Єлизавета. «Лорд Роберт, – запевняе вона, – мiй найкращий друг. Я люблю його як брата i нi за кого iншого не вийшла б замiж, якби взагалi надумала брати шлюб.