Марія Стюарт

Розчаровано вiдповiдае: «Вiд жiнки нам дiсталася корона, з жiнкою вона й зникне». Це похмуре пророцтво було водночас i його останнiм словом. Потiм Якiв V тiльки зiтхнув, вiдвернувся в лiжку до стiни й не вiдповiдав на жодне запитання. Через кiлька днiв короля поховали, i Марiя Стюарт, ще, власне, не розплющивши очей, щоб бачити життя, стала спадкоемицею його королiвства.

Але ця спадщина – бути Стюарт i королевою Шотландii – двiчi сумнiвна, бо ще жоден Стюарт на тому тронi не мав щастя i не сидiв довго.

Двох королiв, Якова I i Якова III, вбили, двое, Якiв II i Якiв IV, загинули на бойовищi, а двох iхнiх нащадкiв, цю невинну дитину i Карла I, онука ii кровi, спiткала ще жорстокiша доля: ешафот. Жодному з цих Атрiдiв не судилося прожити до розквiту лiт, жоден не мав легкого щастя i щасливоi зорi. Стюарти завжди були змушенi боротися проти зовнiшнiх ворогiв, проти ворогiв у краiнi й проти самих себе, завжди навколо них i в них панував неспокiй. Неспокiйною, як i вони самi, була й краiна, i найбiльш невiрними iм були саме тi, хто мав би бути найвiрнiшим: лорди i барони, це темне й могутне, несамовите й нестримне, пожадливе й задерикувате, вперте й несхитне лицарство, – “un pays barbare et une gent brutelle”,[3 - «Край варварський i люд брутальний» (фр.).] – як дратливо нарiкав Ронсар, поет, закинутий у той туманний край. Тi абсолютнi клановi ватажки, що й самi були дрiбними королями в своiх маетках i замках, владно, немов худобу на забiй, гнали отари селян i пастухiв на своi споконвiчнi дрiбнi вiйни та в грабiжницькi наiзди, не знали, крiм вiйни, нiякоi iншоi радостi iснування, борня була насолодою для них, заздрiсть – стимулом, жадоба влади – головною думкою iхнього життя. «Грошi й вигода, – писав французький посол, – единi сирени, до яких дослухаються шотландськi лорди. Прагнути проповiдувати iм про обов’язок щодо володарiв, честь, справедливiсть, чесноту означае лише смiшити iх». Подiбнi до iталiйських кондотьерiв у своiй аморальнiй задерикуватостi й зажерливостi, тiльки, на вiдмiну вiд них, неосвiченi та нестримнiшi в своiх iнстинктах, вони ненастанно пiдбурюють i сперечаються за першiсть i верховенство: всi тi давнi могутнi клани Гордонiв, Гамiльтонiв, Арранiв, Мейтлендiв, Кроуфордiв, Лiндсеiв, Ленноксiв i Аргайлiв.