Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський

Вiн вiдчувае ту несамовиту фантастичну жадiбнiсть, яка, нехтуючи одиничним, випадковим, зовнiшнiм, окремим, прагне заволодiти лиш тим, що рухаеться великими орбiтами, бажае почути, як влаштованi найбiльш химернi пружини першочергових пристрастей. Нинi його мета – виокремити чистi елементи з варива явищ, суму з безладдя чисел, гармонiю з хаосу звукiв, докопатися до самоi сутностi, квiнтесенцii життя, убгати весь свiт у свою реторту й вiдновити його en raccoursi[1 - Найкоротшим шляхом (франц. en raccoursi) – прим. ред.

]. Нiчого з цього всього розмаiття не мало бути втраченим, i для того, щоб надати нескiнченностi бiльш-менш завершений вигляд, щоб недосяжне перетворити в доступне для людини, iснуе тiльки один спосiб – ущiльнення. Усi його зусилля спрямованi на те, щоб узагальнити, охопити явища, просiявши iх крiзь сито, у якому залишилося б все несуттеве, а просiялися тiльки чистi, повноцiннi форми, щоб iх потiм ущiльнити, вкраплювати, сплавлювати жаром своiх рук, привести iхню надзвичайну рiзноманiтнiсть в наочну систему, нiби так, як Лiнней створюе единий короткий огляд мiльярдiв рослин чи хiмiк розкладае незлiченну множиннiсть складних речовин на декiлька десяткiв елементiв. У цьому тепер цiль його марнолюбства. Бальзак спрощуе бачення свiту, аби володiти ним, а потiм вливае пiдкорений в грандiозну завершальну частину «Людськоi комедii». Унаслiдок процесу дистиляцii його персонажi завжди типовi, характерна генералiзацiя певних множин, iз якоi екстраординарна воля художника витiснила все надлишкове та неiстотне. Романiст добиваеться ущiльнення, вводячи в лiтературу систему адмiнiстративноi централiзацii. Вiн, як Наполеон, змушуе весь свiт рухатися орбiтою Францii, центр якоi – Париж. І в серединi цiеi межi, у самiсiнькiй столицi, Бальзак виокремлюе багато кiл: аристократiя, духовенство, пролетарiат, поети, письменники, художники, ученi. З п’ятдесяти шляхетних салонiв вiн формуе один – герцогинi де Кадiньян. Зi сотнi банкiрiв вiн створюе единого – барона Нусингена, з усiх лихварiв – Гобсека, iз лiкарiв – Ораса Б’яншона. Вiн поселяе цих людей поряд, змушуючи iх частiше стикатися й бiльш люто боротися одне з одним. Там, де життя продукуе тисячi видiв гри, митець вiдшукуе один. У нього немае ускладнених промiжних образiв. Зображуе свiт бiльш спрощено, нiж те, яким вiн е насправдi, зате гостро, оскiльки героi – це екстракти, iхнi пристрастi – нерозбавленi елементи, а трагедii – сумiш. Як i Наполеон, письменник розпочав iз штурмування Парижа.