Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський

І тут, у темному просторi, вони зустрiчаються, знищуючи одне одного, зцiпившись, мов летючi ядра; одного кидае вверх, iнший падае в прiрву. Нiхто не мае уготовленого мiсця. Кожен повинен сам завоювати собi його пiд сонцем i видозмiнити цей твердий i пружний, мов сталь, метал, що зветься молодiстю, у пробивну зброю, сконцентрувавши всi заряди своеi енергii до ступеня вибуховоi сили. Бальзак уперше довiв, що баталiя всерединi цивiлiзованого суспiльства не менш запекла, нiж на полi бою. У цьому проявляеться його вартiсть.

«Моi буржуазнi романи бiльш драматичнi, анiж вашi трагедii», – вигукуе вiн, звертаючись до романтикiв. Перше, що почерпне молодь iз книг Бальзака – закон немилосердностi, який проголошуе те, що iх занадто багато i вони змушенi – образ належить Вотрену, улюбленому персонажевi Бальзака, – поiдати одне одного, неначе павуки в горщику. Знаряддя, яке вони виковують зi своеi молодостi, ще мають занурити в палючу отруту свого досвiду. Мае рацiю лише той, хто вижив. З усiх тридцяти двох напрямкiв рози вiтрiв приходять вони, як ступали колись санкюлоти «великоi армii», пiдтоптуючи черевики на дорогах, що вели до Парижа. Порох шляху покривае iхню одiж, а горло обпiкае невгамовна спрага насолод. І коли вони оглядаються навкруги в цьому дивовижному свiтi елегантностi, багатства та влади, то вiдчувають, що для того, щоб завоювати цi палаци, цих жiнок, цi знаряддя панування, недостатньо тих малих сил, якi е в iхньому резервi. Щоб застосувати своi здiбностi, вони змушенi спершу iх переплавити: перетворити молодiсть на завзятiсть, розум на хитрiсть, довiрливiсть на лукавство, красу на ганж, брутальну вiдвагу на приховану облуднiсть. Героi Бальзака невимовно жадiбнi й мають на метi заволодiти всiм сповна. І кожен з них потрапляв у ту ж пригоду: повз нього мчав вiдкритий екiпаж, який заплямував його болотом, що бризкало з-пiд колiс, кучер розмахуе батогом, а в повозцi – молода жiнка: ii волосся осяюють коштовностi, а очi швидко бiгають. Вона невимовно принадна – живий символ насолоди. І всi персонажi Бальзака в цю мить мають едине бажання: менi, менi цю даму, цю коляску, слуг, достаток, Париж, свiт! Їх зiпсував приклад Наполеона – могутнiсть влади доступна й простим людям. Вони не схожi на свого провiнцiйного батька. Змагаються не за якийсь там виноградник, не за посаду префекта чи спадок, а за високi атрибути величi, за владу, за те, щоб досягти тих блискучих сфер, де промениться королiвське сонце й де золото, як вода, протiкае мiж пальцями.