Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Хiба диво одного разу вже не позбавило його паралiчу тiла? Може, Господь i душi зможе дати цiлющу силу та втiху? Гендель пiдсунув свiчку ближче до списаних сторiнок. «Месiя»! виднiло на першiй сторiнцi. Ох, знову ораторiя! Його останнi зазнали провалу. Але, неспокiйний, Гендель перегорнув титульну сторiнку i став читати.

Уже на першому словi вiн збадьорився. «Comfort ye», – так починався написаний текст. «Будь утiшений!» – мов чарiвнi, були цi слова, – нi, не слова: то була вiдповiдь, божественно дана вiдповiдь, янгольський поклик iз навислих небес у його зневiрене серце.

«Comfort ye», – як це сильно звучало, як струснули його залякану душу цi творчi, натхненнi слова. І, навряд чи й дочитавши, навряд чи вiдчувши до кiнця, Гендель уже чуе iх як музику, чуе, як вони ширяють, кличуть, жебонять i спiвають. О, щастя, брама вiдчинилася, вiн знову вiдчувае i чуе музику!

Руки Генделю аж тремтiли, коли вiн тепер одну за одною перегортав сторiнки. Так, вiн покликаний, покликаний, кожне слово проникало в нього з нездоланною силою.

«Thus saith the Lord» («Так промовляе Господь!») – хiба це не сказано йому, i тiльки йому, хiба не та сама рука, яка повалила його ниць, тепер, на щастя, пiдводить його з землi? «And he shall purify» («Вiн очистить тебе»), – так, це сталося з ним, йому нараз вимело з серця всю похмурiсть. Хто iнший мiг навiяти такi пiднесенi й могутнi слова цьому бiдоласi Дженненсу, цьому вiршописцю з Гопсолу, як не вiн, единий, хто знае його скруту? «That they may offer unto the Lord» («Щоб жертву принести Боговi»), – так, запалити жертовне полум’я з палкого серця, щоб воно здiйнялося аж до небес, дати вiдповiдь, вiдповiдь на цей чудовий поклик. Це сказано йому, тiльки йому: «Об’яви свое слово могутне», – ох, об’явити, об’явити з силою гримотливих тромбонiв, ревучого хору, з громом органу, щоб слово знову було таким, як i першого дня, священним Логосом, що пробуджуе людей, усiх, навiть тих, хто в розпачi ще ходять у пiтьмi, бо справдi: «Behold, darkness shall cover the earth», ще вкривае пiтьма землю, ще не знають вони про блаженство спасiння, яке даеться iм цiеi митi. Гендель тiльки-но прочитав, як уже буяе в ньому, цiлком сформований, подячний крик: «Wonderful, counselor, the mighty God», – так, треба хвалити його, дивовижного, що вмiе i дати пораду, i дiяти, що дае мир збуреному серцю! «Бо янгол Господнiй пiдступае до них», – так, на срiбних крилах прилетiв вiн у кiмнату й торкнувся Генделя i дав йому спасiння.