Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Але дивна рiч, вiн нiде iх не бачить, i його чуття опанувала невпевненiсть. І всякчас десь поблизу дедалi гучнiше гримлять гармати, неначе гукають на допомогу. Вiйська вiдчувають, як здригаеться земля, i вiдчувають, як кожен пострiл влучае iм у серце. Всi тепер знають, що то не дрiбнi перестрiлки, а спалахнула гiгантська битва, точиться вирiшальна боротьба.

Грушi нервово iде помiж своiх офiцерiв. Вони уникають розмовляти з ним, iхню пораду вiн вiдкинув.

Нарештi полегкiсть, коли вони коло Варве натрапили на один окремий прусський корпус, на Блюхерiв ар’ергард.

Немов несамовитi, метнулись французи до укрiплень, Жерар попереду всiх, наче прагнув, гнаний похмурим передчуттям смертi. Куля повалила його, замовк найчеснiший чоловiк. Як настала нiч, французи взяли село, але вiдчувають, що ця дрiбна перемога над ар’ергардом не мае сенсу, бо й з того боку, де було бойовище, теж уже не долинае жодного звуку. Запанувала нiма вiд страху, моторошно мирна, жахлива, мертва тиша. Всi вiдчули, що гуркiт пострiлiв був усе-таки кращим, нiж ця непевнiсть, яка пiдточувала нерви. Певне, скiнчилася битва, битва пiд Ватерлоо, про яку нарештi (запiзно!) дiзнався Грушi, отримавши листа вiд Наполеона з проханням про нагальну допомогу. Тож битва скiнчилася, гiгантська битва, але на чию користь? Французи чекали цiлiсiньку нiч. Марно! Жодна звiстка не доходила до них. Велика армiя немов забула про них, i вони стояли марно й безглуздо серед непроглядноi пiтьми. Вранцi французи зняли табiр i знову рушили в путь, смертельно втомленi i давно вже знаючи, що всi iхнi маршi та маневри не мають сенсу. Нарештi, о десятiй годинi ранку, прискакав один офiцер Генерального штабу. Йому допомогли спiшитись i засипали запитаннями. Але вiн, з обличчям, спустошеним жахом, iз волоссям, мокрим на скронях, i тремтячи вiд надлюдськоi напруги, бурмотiв лише незрозумiлi слова, слова, яких вони не розумiли, не могли i не хотiли зрозумiти. Його вважали за божевiльного, за п’яного, коли вiн повiдомив, що вже немае iмператора, немае iмператорськоi армii, Францiю втрачено. Але мало-помалу вiд нього дiзналися всю правду, приголомшливу новину, що прибивае до смертi. Грушi стоiть блiдий i тремтячи спираеться на шаблю: вiн знае, що тепер починаеться мучеництво його життя. Але рiшуче бере на себе невдячний тягар усiеi провини. Пiдпорядкований, нерiшучий пiдлеглий, що у величну секунду невидного вирiшення долi, засвiдчив свою неспроможнiсть, тепер з огляду на близьку небезпеку знову став чоловiком i майже героем.