Дем'ян Многогрішний

Многогрiшного, стали причиною загального збурення на Украiнi й «через це, а не вiд чого iншого, ця теперiшня вiйна почалася i зросла, тiльки вiд того, що ще й <…> Брюховецький вiйну почав у той-таки час». Отже, Д. Многогрiшний вважав, що не лише І. Брюховецький, а й росiйськi воеводи призвели до розриву Гетьманщини з Росiею та вiйни мiж ними в 1667—1668 рр.

Виходячи з цього, Д. Многогрiшний просив вивести росiйськi вiйська з украiнських мiст. Окрiм того, клопотався про те, щоб росiйськi воеводи не мали права судити мiсцеве населення, особливо козакiв.

«Бо тi воеводи, – писав Д. Многогрiшний, – не зважаючи на постановленi статтi, у козацькi права та вольностi вступалися i козакiв судили, чого нiколи в Запорозькому вiйську не бувало, а це в цi часи Запорозьке вiйсько перетерпiло». Якщо ж довiчно та незмiнно козацькi права та «вольнiсть» будуть закрiпленi за козаками, Запорозьке вiйсько й Гетьманщина у «постiйностi перебуватиме неодмiнно й несхитно».

Д. Многогрiшний просив повернути населенню Гетьманщини його «наряд» – тобто автономний уряд, запроваджений пiсля Визвольноi вiйни проти Польщi, за часiв Б. Хмельницького, й обмежений через свавiлля росiйських воевод за часiв І. Брюховецького. У наказi було наголошено, що украiнськi посли у Москвi мусять «бити чолом <…> великому государю нашому, його царськiй пресвiтлiй величностi, вiд нас, гетьмана, i вiд полковникiв, i вiд осавулiв, сотникiв, отаманiв, чернi, i вiд усього вiйська Запорозького, i вiд усього народу православного християнського, щоб той наш прямий наряд, якого мали при своiх мiстах, куплений i завойований вiд лядського вiйська (а теперiшнього часу його в нас воеводи в мiстах повiдбирали), був нам повернений i вiдданий; i на те милосердний i милостивий отецький указ вашоi царськоi пресвiтлоi величностi щоб був до воевод, смиренно просимо й молимо, припадаючи до лиця землi, щоб при нас був, а той наряд у нас не вiйною <…> забраний, але так, насильством, вони ж [наряди] завжди при вiйську малися».

Окремим пунктом у наказi Д. Многогрiшний просив звiльнити украiнських полонених, що перебували в росiйських мiстах, зокрема тих iз них, що були захопленi пiд час згаданих вище подiй у Нiжинi. «За указом великого государя нашого, – писав Д.