Дем'ян Многогрішний

З огляду на це цар дозволив украiнським комiсарам бути присутнiми на переговорах Росii з iншими краiнами щодо украiнських земель. Звичайно, малися на увазi, в першу чергу, переговори з польським королем. Тодi ж «i гетьман, i вся старшина, i козаки постановили: бути посланцями на польський посольський з’iзд обох бокiв, царськоi пресвiтлоi величностi й Корони Польськоi та Князiвства Литовського, до послiв та комiсарiв Федору Завадцькому, суддi Нiжинського полку, Лаврентiю Борознi, Леонтiю Артемовичу Полуботку, Єремii Єремiеву, а на з’iздi сидiти iм при польських послах тому, що царська величнiсть ударував iх за службу дворянською честю».

Пункт двадцять шостий стосувався новоi резиденцii гетьмана, адже Гадяч, колишню резиденцiю І. Брюховецького, Д. Многогрiшний ще не контролював. Украiнська сторона прохала: «щоб царська величнiсть ударував, звелiв бути гетьмановi й гарматам у Батуринi», – на це «великий государ, його царська пресвiтла величнiсть, ударував бути за iхнiм чолобиттям». Вiд цього пункту почалася iсторii Батурина як «гетьманськоi столицi».

Важливим питанням для украiнськоi сторони, як зазначалося вище, було перебування в Гетьманщинi росiйських воевод, а також iхнi права й функцii. Згiдно з третiм пунктом, украiнська сторона прохала: «Гетьман Богдан Хмельницький постановив у колишнiх статтях, щоб воеводам царськоi величностi бути з ратними людьми в Переяславлi, Нiжинi, Чернiговi, i хай би нинi його царська величнiсть не вказував бути воеводам i ратним людям у малоросiйських мiстах, оскiльки вiд них були численнi сварки й докуки, вiд того й вiйна почалася [тобто вiйна І.

Брюховецького проти Москви. – Т. Г.]». Росiйський цар на це наказав воеводам та вiйськам «бути в Киевi, в Переяславлi, в Нiжинi, в Чернiговi та в Острi». Вони мали там перебувати, «для оборони вiд ворогiв i щоб надалi не було нi вiд кого в малоросiйських мiстах нiякого хитання та зради [тобто антиросiйських настроiв. – Т. Г.]». Проте цар обмежив права воевод: вiн погодився вдовольнити прохання украiнцiв, щоб не росiйськi воеводи збирали в Гетьманщинi тi податки до царськоi скарбницi, а iх «збирання <…> покласти на гетьмана, а гетьман приставить на те вiрних людей, а вчинить тi збори, коли Украiна прийде в первiсне становище». Також воеводи вже не могли одноосiбно чинити суд над украiнським населенням (до судових органiв, за волею царя, мали залучати «значних, добрих i розумних людей з-помiж малоросiйських жителiв»).