Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття

Наприклад, у 1900 роцi фiнансування вiд мiста отримували 49 училищ, вечiрнi курси грамотностi для дорослих, безкоштовна читальня, Товариство грамотностi й навiть кiлька дитячих садочкiв.

У лютому 1900 року мiська дума ухвалила рiшення подати його кандидатуру на отримання звання почесного громадянина Киева. Тут слiд зазначити, що багаторiчний мер, за характеристикою киiвського журналiста Сергiя Ярона, був «Дуже доброi душi людина i один з найчеснiших громадських дiячiв: про кожну непродуктивно витрачену мiську копiйку вiн тужив бiльше, нiж про власну» i колись мав необережнiсть, звертаючись до депутатiв, сказати: «Ви, гласнi, хочете вигод лише для багатих, треба ж подумати i про бiдних!» Цiею фразою вiн зажив собi досить багато ворогiв, проте подання про присвоення йому почесного громадянства з формулюванням «…в продовження багаторiчноi, безперервноi та благотворноi його дiяльностi в мiському громадському управлiннi» пiдтримали 60 гласних»[15 - Ярон С.

Г. Киiв у 80-х роках. спогади старожила. Статтi, коментарi та добiр iлюстрацiй О. М. Друг. – К., 2017. – С. 128–129.].

Помер професор Сольський раптово, вiд серцевого нападу, 7 листопада 1900 року. За два роки по смертi професора за проектом архiтектора Едуарда Братмана над похованням було зведено склеп у виглядi кам’яноi башти в три поверхи з написом: «Киевскому городскому голове – Степану Михайловичу Сольскому от Киевского городского общественного управления. 27.ХІІ.1835–7.ХІ.1900». Нинi останнiй притулок Степана Сольського, його дружини та сина слугуе каплицею, це пам’ятка iсторii «Родинний склеп Сольських», яка охороняеться законом Украiни.

Останнiм нагородженим званням почесного громадянина Киева став прем’ер-мiнiстр Росiйськоi iмперii, одна з найсуперечливiших постатей европейськоi iсторii початку XX ст. – Петро Столипiн. Звання фактично посмертно було надане людинi, яка за життя не мала до мiста жодного вiдношення, а повна процедура нагородження тривала буквально тиждень.

І це до того, що багато хто чекав на рiшення роками. За цей тиждень повсякденний ритм життя мiста був збитий, топновина не сходила анi з вуст перехожих, анi зi шпальт газет.

Цiлком очевидно, що iнтереси Киева як украiнського мiста не були прiоритетом дiяльностi Столипiна, натомiсть у фокусi опинились iнтереси iмперського центру. Так, у березнi 1911 року уряд, який вiн очолював, заборонив вiдзначення 50-i рiчницi вiд дня смертi Тараса Шевченка.