Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття

А у вереснi пiд час фатального вiзиту до Киева прем’ер заявив, що допоки вiн живий, пам’ятника поету в «матери городов русских» не буде, тодi й одночасно ще й надав словесну пiдтримку киiвським чорносотенним органiзацiям

Вiзит до Киева Миколи ІІ з родиною та свитою, серед якоi був Столипiн, розпочався наприкiнцi серпня 1911 року. Приводи були цiлком гiднi – святкування рiчницi звiльнення селянства та вiдкриття пам’ятника Олександру ІІ на Царськiй площi. Ймовiрно, очiльники мiста, губернii та генерал-губернаторства прагнули провести аналогiю мiж фундаментальними зрушеннями на селi початку 1860-х рокiв i початку 1910-х, якi стали результатом аграрноi реформи, проведеноi Петром Столипiним.

Увечерi 1 вересня 1911 року iмператор Микола ІІ iз почтом i кiлькома мiнiстрами, зокрема й Петром Столипiним, був присутнiм на виставi «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова у киiвському оперному театрi (нинi – Нацiональна опера Украiни iменi Т. Г. Шевченка). В антрактi до прем’ера наблизився анархiст, член бойовоi органiзацii партii соцiалiстiв-революцiонерiв i секретний спiвробiтник Киiвського охоронного вiддiлення, син киiвського мiльйонера Дмитро Богров, i двiчi вистрiлив iз браунiнга.

Перша куля влучила Столипiну в руку, друга, вiдскочивши вiд орденського хреста св. Володимира, – у живiт. Поранений Столипiн перехрестив iмператора, присiв у крiсло i промовив: «Счастлив умереть за царя». Прем’ера доправили до Хiрургiчноi лiкарнi доктора медицини І. С. Маковського на Маловолодимирськiй вулицi (нинi – вулиця Олеся Гончара, 33б) – одну з найпрестижнiших лiкарень Киева.

Стрiлянина в театрi сколихнула мiсто. У Володимирському соборi вiдслужили урочистий молебень за одужання пораненого, стан здоров’я Столипiна не сходив з iнформацiйного порядку денного, двiчi на день газети публiкували вiдповiднi бюлетенi. Проте анi найсучаснiшi досягнення медицини, анi молитви не змогли врятувати полiтика – його рани виявилися несумiсними з життям.

За п’ять днiв, увечерi 5 вересня, поранений Петро Столипiн помер.

Згодом убивцю судили та стратили. Швидкiсть слiдства й поспiшнiсть у виконаннi вироку вже тодi навела декого на думку про причетнiсть влади до гучного полiтичного вбивства, суперечки щодо цього не вщухають навiть тепер.

План киiвського мiського театру. Хрестиком позначено мiсце, де стояв П. А. Столипiн у момент пострiлу (Весь Киев. – 1911. – С.