Іван Мазепа

А ось iнший писар Дорошенка – Василь Кочубей, стане його запеклим ворогом. Кочубеi були вiдомим i впливовим козацьким родом на Лiвобережжi. Недаремно писав Пушкiн – «богат и знатен Кочубей». У вереснi 1675 року Василь прибув до Самойловича, кинувши Дорошенка i сподiваючись на нагороду[78 - Сам Самойлович писав царевi, що челядник Кочубея втратив листи, якi той вiз вiд султана, i Кочубей, не наважившись повернутися до Дорошенка, «прямо на сю сторону пошол». – Акты ЮЗР. Т. XII. № 84. С. 246.],яку незабаром i отримав у виглядi посади голови генеральноi канцелярii, що робила його другою пiсля гетьмана людиною в Украiнi.

Нiколи, незважаючи на всi зусилля Мазепи, Кочубей не зможе змиритися з тим, що гетьманський уряд дiстанеться пiсля Самойловича не йому – лiвобережному старшинi, що добровiльно перейшов на службу до царя, а правобережному вискочню, у кайданах привезеному запорожцями на Лiвий берег. Цi почуття Кочубея подiлятиме i його свояк Іван Іскра, правнук знаменитого козацького гетьмана Якова Остряницi.

На тлi десяткiв сiл i тисяч золотих, що були у мiцних лiвобережних старшинських родiв, фiнансове становище Мазепи було нiкчемне. Правда, через родичiв дружини вiн мав деяке родичаня з Самойловичем[79 - О. Оглоблин наводить такi генеалогiчнi данi: Ганна Мазепа була тiткою по матерi Д. Горленкы, який був одружений на рiднiй племiнницi дружини І. Самойловича.] – але занадто далеке, щоб на нього покладатися. Розраховувати можна було лише на власнi сили i здiбностi.

Всi маетки його сiм’i пропали на Правобережжi. Довгi роки йому доводитиметься думати про хлiб насущний, i це при його амбiцiях i честолюбствi!

Ярема Вишневецький.

Д. Шульц. Третя чверть XVII cт.

Василь Кочубей, генеральний писар i генеральний суддя Вiйська Запорозького

Утiм, вiн не опускав руки, i йому мало не вiдразу вдалося стати дуже впливовою людиною гетьманського двору, причому – як i у випадку з Дорошенком – його реальна роль була набагато вищою за офiцiйно займану посаду.

Величко пише, що Мазепа «скоро дослужился до ласки и респекту» i став гетьманським дворянином. Існуе легенда, наведена «Історiею Русiв», яка мандруе по багатьох бiографiях Мазепи, що нiбито вiн був вихователем у гетьманських дiтей. Легенда ця нiяк не пiдтверджена джерелами, тим паче, що пiсля 1672 року обидва сини Самойловича знаходилися в Москвi в якостi заручникiв, а з 1675 року залишалися там по черзi.