Іван Мазепа

Надалi, ставши гетьманом, Мазепа зробить безпосереднiй вплив на обрання Ясинського киiвським митрополитом. Тодi ж Іван знайомиться ще з однiею «висхiдною зiркою» украiнського православ’я – Стефаном Яворським. Безумовно, пiдтримка впливового i тiсно пов’язаного з козацтвом вищого духовенства допомагало входженню Мазепи в елiту лiвобережноi старшини. Та все ж час показав, що до таких контактiв його штовхало не честолюбство, а швидше велiння душi. Факт, який визнавали навiть недоброзичливцi Мазепи, – вiн був глибоко вiруючим[83 - Тiльки в XXI ст.

знайдуться голоси, якi засумнiваються в релiгiйностi Мазепи. Мазепу можна звинувачувати в честолюбствi, гординi – але в тому, що вiн не був iстинно православною людиною – це жахлива несправедливiсть, що не мае пiд собою нiяких пiдстав.]. Але не обмеженим фанатиком, а освiченою людиною неабиякого розуму, для якоi певнi християнськi цiнностi були священними. Мазепа жваво цiкавився богословськими питаннями, знався на них. Як тiльки у нього з’являться грошi та влада, вiн усiляко пiдтримуватиме украiнське духовне вiдродження, робитиме все можливе й неможливе, щоб сприяти справжньому розквiту православноi думки в Украiнi.

«Самойловичiвський» перiод життя Мазепи – це, безумовно, час, коли створювалися всi тi численнi нитки його контактiв, якi згодом дозволили Мазепi-гетьмановi бути в курсi всiеi зовнiшньоi полiтики Центрально-Схiдноi Європи. Як ми вже вiдзначали, вiн умiв мовчати, але ще краще вiн умiв слухати.

А враховуючи його знання мов, у чому вiн значно перевершував своiх сучасникiв i спiввiтчизникiв, «чути» вiн мiг значно бiльше за iнших.

Саме ця обставина робила його незамiнним в очах Самойловича, який регулярно починае, незважаючи на офiцiйно низьке звання Мазепи, доручати йому своi найскладнiшi й найделiкатнiшi мiсii.

Стефан Яворський, митрополит Рязанський i Муромський.

Невiдомий художник. Початок XVIII cт.

Саме пiд час численних поiздок за дорученням гетьмана в Москву Іван зумiв проявити себе в Посольському приказi i перед московською знаттю як обiзнана, корисна i вiрна людина.

Перша така поiздка, про яку збереглася iнформацiя, вiдноситься до лютого 1676 року, тобто всього через пiвтора роки пiсля своеi вимушеноi появи у Самойловича. Гетьман вiдправив Мазепу, вже «товарища войскового»[84 - Вiйськовий товариш – ранг у Вiйську Запорозькому.] у Москву разом з Леонтiем Полуботком i ще двома старшинами[85 - Акты ЮЗР. Т. XII. № 144. С. 490.].