Іван Мазепа

Укладений у 1681 роцi Бахчисарайський мир з Портою, за яким мiж Днiпром i Бугом створювалася «буферна зона», а все украiнське населення було зiгнане на Лiвобережжя, остаточно руйнував надii Самойловича втiлити в реальнiсть його титул гетьмана «обох берегiв» i ставив хрест на завоюваннях Богдана Хмельницького.

Нiяких вiдомостей про те, що з цього приводу думав Мазепа, зрозумiло, не збереглося. Ми можемо лише припустити, що перетворення рiдних йому мiсць на «буфер», знищення, як його потiм назве Т.

Шевченко, «святого Чигирина» – славноi столицi Богдана Хмельницького i Дорошенка – не могли не ранити його серце. Чи думав вiн тодi, що саме йому належало спробувати знову вирвати Правобережжя з-пiд влади полякiв? Можна сказати майже напевно – свое серце вiн нiкому не вiдкривав.

У березнi 1679 року Мазепа знову приiжджае до Москви за дорученням гетьмана[102 - РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. Оп. 229/1. Ст. 105—107.]iз завданням домогтися надсилання в Украiну росiйських вiйськ для захисту вiд турецько-татарського наступу.

Записи, що збереглися, про переговори Мазепи з головою Посольського приказу думним дяком Ларiоном Івановим характеризують його як смiливого i розумного спiврозмовника. Зокрема, вiн домагався присилання великого вiйська – але без бояр i воевод, тiльки з одним командиром. Мазепа пояснював, що «бояре и воеводi… меж себя учнут местами» рахуватися, один одному полкiв не дадуть. Лопухин вiдповiдав, що такого бути не може. Але Мазепа навiв приклад недавнiх подiй пiд Чигирином, коли вiд рейтар i городових дворян «только крик бiл великой»[103 - РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. Оп. 1. № 141. Л. 59—63.]. Такi смiливi розмови «вiйськового товариша» наводять на багато роздумiв. По-перше, вiн повинен був уже добре знати Іванова, щоб пускатися з ним у такi ризикованi одкровення. По-друге, тут чутна явна критика росiйськоi системи «местничества», такоi ненависноi Голiцину. І, нарештi, Мазепа повинен був добре орiентуватися в московських настроях (зокрема, знати про невдоволення дiями Ромодановського пiд Чигирином), щоб наважуватися звинувачувати росiйських воевод у вiйськовiй невдачi торiшнього походу. Важко сказати, де проходила межа мiж дорученням Самойловича i власною iнiцiативою Мазепи. Але цi заяви Лопухiну вiн робив точно не «з наказу» гетьмана.