Іван Франко

Як писав пiзнiше поет, перебування у в’язницi було для нього тортурою. Його садовили до камери зi злодiями, переводили з камери до камери, робили постiйнi обшуки, чiпляючись до нотаток, що вiн робив, слухаючи розповiдi в’язнiв. Додамо до цього погане харчування, брак свiжого повiтря, велику кiлькiсть людей у камерах… Одного разу Іван прокинувся з бiлою головою. Юнаковi здалося, що вiн посивiв за нiч, але виявилося, що то його присипало снiгом з маленького вiконечка, бiля якого вiн спав.

Але в тюрмi Іван Франко не полишае своеi лiтературноi дiяльностi. Лет творчого генiя не зупинити. У цих жахливих обставинах, у страшному й iнколи моторошному товариствi вiн знаходить новi теми, новi образи й, незважаючи на всi труднощi, нотуе життевi iсторii в’язнiв.

Однак бiльше, нiж вiдсутнiсть нормальних умов iснування у в’язницi, І. Франка вразило ставлення до нього суспiльства. Це була перша зустрiч молодого письменника з осудом i неприйняттям оточуючих.

Далi в його життi буде багато таких випробувань, але зараз це було вперше, вражаюче й болiсно. Так, за сильний i потужний талант, за генiальнiсть йому постiйно доводилося платити розумiнням оточуючих, особистим життям… Коли вiн звiльнився (5 березня 1878 року), люди або уникали його, або зустрiчалися з ним потай. Його виключили з «Просвiти», заборонили приходити до «Руськоi бесiди». Іван Франко вже не мiг розраховувати на звання студента, до того ж для нього назавжди зачинилися дверi будинку Рошкевичiв. 25 червня i 7 липня президiя намiсництва у Львовi надсилае долинському старостi розпорядження з’ясувати «характер зв’язкiв» Івана Франка з отцем Рошкевичем, селянами Лолина. Михайла Рошкевича було допитано, а в Лолинi проведено обшук. На щастя, Ольга встигла заховати на пасiцi листи та книжки, одержанi вiд Івана Франка. Отець Рошкевич, розгублений i наляканий, розцiнив цi подii як кiнець своеi кар’ери, втрату надii на те, що колись отримае багатший приход. Вiн iде у Львiв за порадою, а пiсля повернення вимагае, щоб Ольга звiльнила Івана Франка вiд обiцянки стати його дружиною. «Наша любов тяглася 10 лiт, – напише згодом Іван Франко А. Кримському, – батьки зразу були прихильнi менi, надiючися, що я зроблю блискучу кар’еру, але по моiм процесi 1878–1879 р. заборонили менi бувати в своiм домi, а 1880 р.