Леся Українка

З дiтьми ж – i своiми, й чужими – Петро Антонович був завжди ласкавий та нiжний, розмовляв поважно, як iз рiвними собi.

В одному Леся й батько були зовсiм несхожi: батько був здiбний до точноi науки математики i любив ii, зате ж був зовсiм нездiбний до вивчення мов. Тому вмiв Петро Антонович говорити лише однiею мовою – росiйською. Це була правильна, лiтературна росiйська мова. Украiнською ж говорив тiльки окремi речення, спiвав пiснi, але добре розумiв, бо дiти його говорили завжди украiнською мовою й листи до нього писали тiльки украiнською, бо взагалi в родинi не вживали iншоi мови, крiм украiнськоi.

Мабуть, едине, що прийшло в сiм’ю з росiйськоi мови, якою говорив батько, було звертання до нього: всi дiти називали його «папа». Леся ж була дуже беручка до вивчення мов i, як вона сама казала, абсолютно нездiбна до математики, тож не мала нiякого бажання ii вивчати. своею здiбнiстю до мов Леся вдалася в матiр, i взагалi, це була в неi драгоманiвська риса, може, едина некосачiвська.

Усiх дiтей батько дуже любив i був iдеально дбайливий, уважний та добрий, але усе свое життя вiн особливо був нiжний до Лесi. Може, тому, що вона була хвора, а може, й тому, що вiн мав оту властивiсть швидко й влучно складати цiну кожнiй людинi; отже, набагато ранiше за iнших, навiть за матiр, склав ту високу цiну Лесi, якоi вона була варта. Хай там як, а любив i шанував вiн Лесю завжди безмiрно. У його листах до дочки вiдчуваеться велика нiжнiсть, турбота про неi: батько просив Лесю добре iсти, бiльше вiдпочивати, думати в першу чергу про свое здоров’я, а всi справи вiдкласти на кращi часи, коли будуть сили.

Петро Антонович був дуже начитаною людиною, хоч у перекладах, але добре знав свiтову лiтературу, лiтературу ж росiйську знав досконало, не гiрше знав i украiнську. Звичайно, що й Лесинi твори вiн читав ще в рукописах. З росiйських письменникiв чи не найулюбленiшим у нього був М.

Салтиков-Щедрiн. Знав Петро Антонович напам’ять усi казки О. Пушкiна, його «Руслана i Людмилу» та багато дрiбних вiршiв i часто декламував iх, але завжди лише вдома, а не прилюдно. До того ж вiн дуже гарно читав уголос.

Петро Антонович Косач робив усе, що мiг, щоб сприяти розвитковi украiнськоi культури й лiтератури. Вiн брав участь у всiх культурно-лiтературних справах «Староi Громади» i допомагав iй матерiально.