Олександр Довженко

Вадима Петровича вже немае на цьому свiтi, вiн пiшов з життя так же рано, як i Довженко – ще й 60-ти не було…

Варвара Семенiвна листувалася з сестрою Довженка Полiною Петрiвною, жила й працювала вчителькою в селi Демидовi пiд Киевом. Жiнка знала кiлька мов, чудово грала на фортепiано, робила з учнями вистави. Усi, хто знав i бачив ii, помiчали красу, розум, глибину цiеi людини. Незважаючи на свое калiцтво, а нога через хворобу перестала згинатися, подорожувала з учнями, спираючись на паличку. Коли Варвара Семенiвна дiзналася про смерть Олександра Довженка, вона пiшла в лiс, i односельцi довго шукали ii.

Пригнiчена горем жiнка, однак, вiдмовилася iхати на похорон, бо не хотiла, щоб невтаемниченi дiзналися про iснування першоi дружини, – через це була б зламана прекрасна iсторiя кохання й творчого тандему О. Довженка i Ю. Солнцевоi. Усе життя Варвара Семенiвна боялась хоч якось зашкодити коханiй людинi, бо любила щиро, по-справжньому.

Пошуки

Перенiсши в 1917 роцi важку й невдалу операцiю, Олександр Петрович вирiшуе продовжити навчання.

Вiн надсилае документи водночас у Киiвський унiверситет i в комерцiйний iнститут. Варвара Семенiвна згадувала, що хвороба перешкодила йому навчатися в унiверситетi. У вереснi Довженко переводиться вчителювати в Киiв i вступае вiльнослухачем до Киiвського комерцiйного iнституту. Пiзнiше митець писав про це навчання: «Це був засiб здобути вищу освiту взагалi. Учився я в цьому iнститутi теж погано. В мене не вистачало часу, бо я сам учив. І, крiм того, не було достатньоi старанностi». Не встигаючи навчатися i вчити, Довженко робить дивний крок, навантажуе себе ще бiльше – вступае до Академii художеств, яку невдовзi полишае. Олександр Петрович писав iз цього приводу: «Так менi всього хотiлось, i так з мене тодi нiчого не вийшло». Творчий темперамент Довженка був невгамовний. «У життi не було нiчого, що б його не цiкавило, – вiд глибоких психологiчних зрушень у суспiльствi до найкращого способу кладки печей, вiд аналiзу акторських прийомiв Чаплiна до походження пiснi «Розпрягайте, хлопцi, коней». <…> Коли б вiн не з’являвся, щораз приносив iз собою багато не тiльки нових думок, але й вражаючих оповiдань. Слухати його можна було годинами», – згодом напише про Довженка Костянтин Паустовський.[6 - Паустовський Костянтин Георгiйович (1892—1968) – росiйський радянський письменник. Твори: «Кара-Бугаз» (1932), «Тарас Шевченко» (1939), «Золота троянда» (1955) та iн.